У перший день війни я була вдома. У сина був день народження, він мені і повідомив про початок страшних подій. Мене шокували обстріли, які почались. Моя онука опинилась під обстрілами в Нікополі. Вона виїхала до мене, а батьки залишились вдома. Мені дуже шкода онуку. Вона дуже сумує за батьками. Я отримую гуманітарну допомогу, намагаюсь дати дитині все, що можу. 

Мені дуже приємно, що українці згуртувались. Я мрію про те, щоб діти навчались в школу, щоб був мир. Вірю в перемогу України. Онука дуже хоче повернутись додому.