Для нас всіх це був великий страх та стрес - війна. На початку березня в наше невеличке місто зайшла велика кількість колон танків ворога. Діти були налякані, оскільки на власні очі бачили ці колони та солдат з автоматами. Ми чули вибухи та постріли. Ми ховалися у чужих людей у погребі. Спали одягнені. Вечорами сиділи потемки, оскільки виключали світло. Виїжджали з міста в село, коли виганяли цих ворогів з наших країв. Діти були налякані. Старші все розуміли, але дуже переживали. У старшої доньки почалися головні болі від стресу та нервів. Ця війна підірвала здоров'я всім, але діти - це наше майбутнє, тому хочеться їм допомогти, якнайшвидше забути те жахіття, яке вони пережили.
Ми мешкаємо в багатоповерховому будинку, тому треба було шукати погреб, де можна було б заховатись з дітьми. Просились до чужих людей. Для мене, як багатодітної мами, було важко психологічно та фізично прогодувати та сховати своїх діточок.
У перші дні війни встигли запастися продуктами харчування. За медикаментами стояли у великих чергах, щоб взяти необхідне. Була проблема з дитячою сумішшю, молоко у мене пропало від жаху та стресу, який прийшлось пережити.
Мої діти бачили колони ворогів та чули вибухи і постріли.
