Губенко Влада,

студентка І курсу спеціальності «Маркетинг», Коледж ПЗВО «Міжнародний класичний університет імені Пилипа Орлика»

Вчитель, що надихнув на написання – Грищенко Олександр Володимирович

Війна. Моя історія

Війна – це найжахливіше, що я побачила в житті. До повномасштабного вторгнення слово «війна» у мене асоціювалося зі словами «трагедія», «руйнація», «смерть». Ці слова живуть у словниках, але зараз вони зайняли своє місце в реальності. Дивлячись фільми про війну, думала, що це ж так тяжко залишати свою домівку, утрачати близьких, засинати під звуки вибухів. Від цього ставало дуже страшно і моторошно. Я себе заспокоювала тим, що це ж був просто художній фільм, і була впевнена, що мене це ніколи не спіткає. Я помилялася.

Моє життя війна розділила на «до» і «після» 24 лютого.

Близько 05 год ранку я прокинулася від того, що в моїй кімнаті затремтіли двері. Потім я почула якісь глухі, невідомі для мене звуки. Пізніше я зрозуміла, що це були звуки вибухів неподалік від нашого села.

Це обстрілювали Очаків, який і сьогодні потерпає від постійних обстрілів. Засинаючи, я думала про контрольні, самостійні роботи в школі, але навіть не могла уявити, що саме в цей час почалася війна. Контраст банального і жалюгідного.

Уже під час сніданку батьки повідомили, що почалося повномасштабне вторгнення, і в містах України йдуть бої. Відчула страх, розпач, тривогу. У той злощасний день ми навчалися дистанційно, батьки пішли на роботу.

Уже ввечері я дізналася, що мій брат пішов добровольцем. Інший брат, який був за кордоном, вирішив негайно повернутися додому. Рідний дядько пішов у ТРО.

Братова ж дружина з дитиною, якій не було і місяця, вирішили залишитися в Херсоні. Через декілька днів вони будуть в окупації. Якби ж я знала…

Через кілька днів у моєму селі та по всій громаді почалися вибухи. Я чула нашу і ворожу авіацію. Тоді я зрозуміла, що живу у воєнний час. Боляче усвідомлювати, як війна змінила життя моє і моїх родичів.

Уже майже два роки, як ми не бачилися з родиною. Одні далеко, інші захищають нашу країну, але ми завжди підтримуємо один одного. Моя родина активно допомагає нашим захисникам. Я з батьками з перших днів війни плетемо захисні сітки, робимо окопні свічки і донатимо в різні фонди. Мої брати не бачать своїх сімей, тимчасово залишили улюблену роботу і зараз, як добровольці, захищають рідну Україну.

Зараз ми, як і багато українців, живемо у стресі, постійній тривозі, але ми маємо залишатися сильними і підтримувати один одного. Нам ще зустрічати воїнів і радіти їхньому поверненню. Я вірю, вони принесуть нам Перемогу!

Слава Україні та мужнім її захисникам!