З народження я жила у м.Луганськ, і в 2014 через окупацію була вимушена вперше покинути рідне місто, де на той момент закінчувала навчання в університеті. 24 лютого 2022 я була на 9 місяці вагітності, о 5й ранку мене розбудив не черговий похід до туалету і не ворушіння дитини, а звуки вибухів.

Під час війни стикнулися з труднощами.

Неможливість дістатись до пологового через обстріли, відсутність зв‘язку з рідними, страх, що дитину буде нічим кормити, раптом не буде молока, а суміш буде неможливо придбати через труднощі з логістикою.

В 2014 в Луганську - так, було важко (відсутність світла, води, газу), в 2022 в Києві було набагато легше, хоч і з грудною дитиною.

Мої батьки та бабуся в окупації і досі не бачили свого єдиного онука. До війни я працювала офіціантом, зараз знаходжусь у декреті. 

Завжди зворушує до сліз, коли люди допомагають один одному.

23 лютого 2022 ввечері чоловік забрав з пошти ліжечко для майбутньої дитини. Це була остання необхідна покупка, яку ми встигли зробити до початку війни.