У перший день війни я була не вдома і вже не змогла повернутися. Спочатку поїхала до знайомих у Полтавську область, потім — до Сумської. Зараз моє місто перебуває в окупації, там залишилися мої батьки та всі рідні.

Особливо запам’яталася поїздка, коли я везла брата мого хлопця до кордону. У Тернопільській області ми стали свідками масової аварії.

Було дуже страшно усвідомлювати, що люди, які тікали від війни, загинули в цій трагедії.

Я вважаю себе стресостійкою людиною. Мій батько — військовослужбовець ще з 2014 року, тому я вже навчилася сприймати такі події і якось з ними справлятися. Я закінчую навчання і планую продовжити освіту у військовій сфері, щоб бути корисною своїй країні. Виїжджати не збираюся.

Вірю, що війна закінчиться якнайшвидше, і чим швидше це станеться, тим краще для всіх нас.