З перших днів вторгнення було зрозуміло, що серйозно. 24 лютого молодший брат мав день народження. З тортом нам довелося йти до бомбосховища. Я дуже злякалася. Не вірила, що Росія розпочне наступ на нашу країну. Закрилися крамниці. Аптеки також не працювали. Не можна було знайти навіть найпростіші продукти. Газ зник, потім світло, потім вода.

Жити ставало дедалі важче. Обстріли тривали постійно. Снаряди руйнували щодня будинки людей. Я поїхала, бо залишатися було неможливо. Мої бабуся та дідусь залишились в окупації. Більше двох років я їх не бачила. Зараз я хочу лише миру. І щоб моє місто знову стало живим і цілим.