Я мешкала в Лиманському районі. Коли росіяни взяли Ізюм, цілий місяць я жила у погребі. До мене приїхали діти, тож сиділи всі разом. Літаки обстрілами руйнували цілі вулиці. У квітні довелось мені покинути рідний дім. Через пів року я повернулась, побачила зруйноване майно і переїхала у Слов’янськ.

Найбільше мене шокувала загибель людей. На моїх очах ранило сусідів. Багато хто з них не вижив.

Я не повертаюсь додому, бо все зруйноване. Самотужки не зможу нічого відновити. Позабивала вікна, та і все. Чекаю лише не закінчення війни.