Малай Вікторія, учениця 9 класу Миколаївської гімназії №10

Вчитель, що надихнув на написання есе - Литвинюк Світлана Олександрівна

Війна. Моя історія

24 лютого я прокинулася, це був четвер, тому мені було незрозуміло, чого мене не розбудили батьки? Двері в мою кімнату були зачинені, тому я подумала, що я проспала школу. На годиннику – 7:10. В голові проскочила думка: «Війна». Це маячня? Це маячня? Я звернулася до батьків: «Що сталося? Чого ви мене не розбудили? - на що мені відповіли, почалася війна».

По моєму тілу пробігли мурашки, я швидко зайшла до кімнати, лягла у ліжко та відкрила соцмережі, всюди писали: «Війна. Війна. ВІЙНА».

Моє тіло тремтіло, а сама я дуже боялася. Прийшла мама та заспокоїла мене. Ми почали збирати тривожні валізки, та думали: «Як нам виїхати до родичів в більш безпечне місце?». І тільки 18 березня нам вдалося виїхати. За цей час мій ментальний стан був поганим, мені було дуже страшно, я тремтіла і плакала. Щоб якось знизити свою тривогу, я спілкувалася з друзями.

Ця війна змінила життя кожного, але вона навчила нас, що потрібно проживати кожен день, як останній, радіти кожному моменту і життю в цілому.

Я дякую нашим ЗСУ за кожний новий світанок. Та сподіваюся, що це жахіття закінчиться як найшвидше, і щоб постріли гармат перетворилися на салют «Перемоги».