Позігун  Діана, 9 клас
Великокостромська  гімназія – філія Зеленодольського ліцею № 2 Криворізького району
Дніпропетровської області
Вчитель, що надихнув на написання есе: Мартиненко Лідія Олексіївна

Конкурс есе на тему «1000 днів війни. Мій шлях»

Війна. Жах. Біль. 1000 днів війни, яка несподівано ввірвалася в наші життя. 

Спочатку був страх, незрозуміння, що потрібно робити? А потім почали обстрілювати  моє село - лінія фронту ставала все ближче і ближче. І почався жах. Я тремтіла від кожного гучного звуку. Ми родиною ховалися в коридорі, сиділи на тривожних валізах та у верхньому одязі. Від гучних вибухів наш будинок здригався та підіймався вверх, а коли затихало, то чомусь ставало ще страшніше. Вночі вибухи були майже безперервні. Від утоми ми засинали і уві сні жахалися. Вікна заклеїли скотчем та закрили простирадлами, на подвір'я майже не виходили. У будинку стало темно та лячно. Ми не знали, що чекати далі. Весь час моніторили новини, слухали пам'ятки «Як підготувати тривожну валізу» та «Як себе поводити під час обстрілів». Сирени та вибухи - стали нашою реальністю.

Одного дня моє село обстрілювали цілодобово, ворожі атаки не припинялися. Були руйнування в селі. Мої бабуся і дідусь вивезли нас з села, подалі від лінії фронту.

Місто Дніпро та наша рідня прихистили нас. У невеличкій двокімнатній квартирі - вони  розташували три родини. Спали на підлозі, ділилися своїми історіями. Але і у місті теж лунали вибухи. І потяглися довгі дні очікування, тривоги та переживання за рідну домівку, яка залишилась у прифронтовій зоні, і кожного дня була під ворожими обстрілами. Там залишились мої бабуся і дідусь, наші улюблені котики та собака .

Постійно спостерігали за новинами нашого села. З болем читали про загиблих від ворожих обстрілів односельців. Страшною новиною стала звістка про руйнування рідної школи російською  ракетою. Нерозуміння – як? чому? коли все скінчиться?

Восени 2022-ого  почалося звільнення Херсонщини. Раділи кожному звільненому кілометру, кожному звільненому населеному пункту. Це наближало швидше повернення додому. І ось звільнено Херсон! Дякуємо захисникам, низько схиляємо голову всім, хто захищав цю землю. Пам'ятаємо про ангелів, які відлетіли в небеса. Вічна і світла пам'ять Героям України!

Дуже хотілося додому, мріяли швидше повернутись та обійняти рідних. Довгих дев'ять місяців тривоги, переживань і бажання якнайшвидше повернутись у рідне село - на свою маленьку Батьківщину. 

Село… Ось воно - моє рідне село… Зруйноване, поранене, безлюдне, холодне, але таке рідне і дороге. … Підходжу до школи, не можу втримати сліз, підіймаю голову вверх - і бачу зруйнований кабінет, в якому пройшли перші роки навчання в школі, немає спортзалу, посередині чорна діра в зруйнованій школі. Яскраві моменти шкільного життя промайнули перед очима. Втратити школу було боляче, адже навряд чи відбудовуватимуть. А так хотілося б… Мрії здійснюються! Весь світ збирає кошти на відбудову Великокостромської гімназії – філії. Школі бути!!!

Війна не закінчилась, війна продовжується. Щодня над нашим селом летять «шахеди», ракети, чутно вибухи. Росія не припиняє свої атаки по мирним цивільним людям. Вони - вбивці XXI століття. 

Я вірю, що будуть покарані, ті, хто скоїв жорстокі злочини в мирній незалежній Україні. Ми відбудуємо наші села і міста, зробимо їх квітучими й сучасними. Будемо пам'ятати і вшанувати пам'ять тих, хто приніс перемогу і мир в Україну. 

Єднаймося українці! Разом ми непереможні!