Я ввечері лягла спати, а коли вранці встала, вже нас бомбили. Літаки літали низько. Потім були ми в окупації.

Гуманітарку нам давали, воду теж, але продукти привозили не зразу, а вже з часом. Кому розказати про цю війну - то не дай Бог! У мене здоров’я взагалі немає. Хворію, а ліки немає де брати. Чекаю гуманітарку, поп’ю ліки і знову чекаю, поки мені поміч дадуть.

Я сама жила, діти віддалені були. У них вікна побило. Ховалися, де могли. І ось, з суботи на неділю теж у людей будівля постраждала, вікна вилетіли 

Тільки почую літак - одразу мене колихає. Не знаю, як пережить, щоб усе змінилося в ліпшу сторону.

Чекаємо миру, а коли воно буде - не знаємо.