Кирієнко Владислав, 10 клас, Ліцей №1 Охтирської міської ради Сумської області

Вчитель, що надихнув на написання есе - Дубович Інна Миколаївна

«1000 днів війни. Мій шлях»

1000 днів - це багато чи мало? У масштабах життя людини - це як один день місяця. Усього один день, який пролетить, як одна мить, але за умови, що людина щаслива.

24 лютого 2022 року  моє щастя на друзки розбили ракети й бомби.

У мирний та затишний  дім удерлась війна в особі лютого, кровожерливого, безжалісного, дикого ворога, який раніше цинічно називав себе "старшим братом". І з тими першими вибухами почався інший відлік часу, зовсім інший...

Тепер кожна секунда мого життя, кожна хвилина є помноженими на біль, кров, страх, відчай, ненависть до ворога...   І час для мене начебто зупинився.

Так, як секунда перетворюється на вічність, коли після потужного вибуху набираєш номер рідної людини. Між гудками у слухавці проходить тисяча років. Коли години в бомбосховищах здаються тижнями, а дні безкінечних повітряних тривог розтягуються в місяці. Усе це зветься одним словом.

Війна.  І це, на жаль, не страшний сон, це -  сьогоднішня жахлива реальність.

У війни немає пільг для дітей. Ворожі ракети та бомби не відрізняють їх від дорослих. І тому  ця страшна реальність зробила й  мене значно старшим. Я вже не граюсь у війну, як колись, у мирний час із друзями у дворі багатоповерхівки.

Страшно жити за законами чорної ночі. Важко дотримуватися правил війни, але її науку я швидко засвоюю.

Ще не досить гарно відрізняю Гаїті від Таїті, проте безпомилково впізнаю, що летить у небі. Шахед. Ракета. Літак. Пам’ятаю, де знаходиться найближче укриття, як треба поводити себе з підозрілими вибухонебезпечними предметами.  Збираю гроші не на морозиво й кіно, а на дрони та маскувальні сітки для ЗСУ,  стаю на коліно, проводжаючи в останню путь загиблого Героя.

За ці 1000 днів я  став іншим. Війна мене змінила. Назавжди. Уже ніколи не буду таким, як  колись. Ніколи.

Кажуть, життя - це не ті дні, що прожила людина, а ті дні, що залишилися в її пам'яті. Я прожив ці 1000 днів! І кожен із них залишив глибокий слід у моїй пам'яті. Слід, який ніколи не зітреться. Може, з точки зору часу, 1000 днів -  це мить, але ця тисяча днів стала для мене цілим життям.

З веселого та безтурботного хлопчиська  я перетворився на досвідченого  дорослого юнака.

Колись війна обов'язково закінчиться. Мене перестануть лякати вибухи феєрверків і гучні мотоцикли. Я буду знову радіти й сміятися. Сміливо проводжатиму поглядом літаки в небі, але обов'язково колись скажу своїм дітям та онукам: "Аби тільки не було війни!"

Мовлю  та на хвилинку посмутнію, згадавши своє воєнне дитинство.

Без сумніву, так і буде. Колись. А поки, на жаль, війна продовжується. Завтра почнеться її 1001-й день, потім 1002-й... Я не знаю, скільки ще буде таких страшних, довгих, важких днів, але впевнений,  колись прийде останній день війни. Прийде разом із нашою Перемогою.