Данило Лисаченко, 8 клас, Комунальна установа Сумська загальноосвітня школа № 20

Вчитель, що надихнув на написання есе — Чхайло Олена Миколаївна

«Подія, яка змінила все. Сила допомоги»

Зустріч з помаранчевим клубочком

 

Привіт, дорогий читачу!

Сьогодні я хотів би подискутувати на тему: «Подія, яка змінила все. Сила доброти». Ця тема дуже різноманітна та обширна. Я не впевнений, що зможу розкрити її повністю, але давай спробуємо разом.

Яку думку ти маєш, коли чуєш слова: «Доброта», «Допомога»? Чи допомагав ти колись комусь?

Сьогодні я розповім частину своєї автобіографії і водночас дам відповідь на ці запитання.

Одного туманного і хмарного ранку я почув котячий стогін. Було чутно звуки скиглення і муркотіння. Я подумав:

— То, напевно, котик.

І я мав рацію. Бідненький і схудлий котик лежав біля якоїсь розваленої споруди й дуже жалібно муркотів.

І тут у мене промайнула думка в голові.

P.S. Скоріше за все, малюк був біля тієї споруди саме в той зловісний час.

Я дуже перейнявся долею пухнастого друга. Разом з родиною ми поїхали до ветеринарної клініки, а згодом і до притулку. Котику надали першу медичну допомогу, і він виглядав значно краще.

Виявилося, що він схуд, бо довгий час нічого не їв, а також мав поранену лапку.

Пухнастик був дуже милий, але я не наважився забрати його до себе, бо не хотів брати на себе таку відповідальність.

Відпочивши декілька днів у клініці, ми відвезли його до притулку. Там його швидко записали і забрали під опіку.

Іноді ми з родиною приїжджали його навідувати і привозили смаколики. Ми щиро сподіваємося, що він знайде собі люблячу сім’ю.

P.S.

Зараз на моїй батьківщині йде війна. Щодня мої близькі та я чуємо завивання ракет і "шахедів" у небі. Моє місто тероризують. Іноді виникає відчуття, ніби ми в самому пеклі.

Усе те добре, що я згадую і пам’ятаю, поступово знищується.

Країна-агресор не відчуває жодної людяності чи милосердя. Деякі порівнюють її з демонами — така сама жорстокість.

Додаток до тексту:

Котик був не дуже великий, мав яскраво-лавово-помаранчевий колір шерсті, кумедні трикутні вушка та зелені, мов ізумруди, очі. М’якенькі та милі лапки.

На жаль, його родичів ми так і не знайшли. Можна лише здогадуватись, де вони зараз і чи живі… Але я надіюся на краще.

З цієї розповіді ми можемо зрозуміти, як важливо допомагати іншим. Я хочу змінити цей світ, який покрила пітьма алчності й злоби, на краще.

Давайте хоча б хтось із нас розфарбує цю темряву кольорами веселки — своїм позитивом та інтуїцією.

Я закликаю і прошу вас, люди: давайте кожен з нас порадує когось, і світ стане трішечки добрішим, світлішим і щасливішим.

Дорогий читачу, я передаю тобі цей марафон доброї справи під назвою «Єдність. Сила допомоги». Надіюся на твою активну участь — я в тебе вірю!

Але час вже прощатися. Па-па, дорогий читачу і мій приятелю!