Пилипенко Злата, 12 група, УГЛ КНУ імені Тараса Шевченка

Вчитель, що надихнув на написання есе — Поплавська Наталія Валеріївна

"Подія, яка змінила все. Сила допомоги"

Війна… Війна змінила життя кожного українця та українки. Війна зламала мільйони доль, забрала тисячі людських життів і докорінно змінила наші погляди на теперішнє. Кожну ніч ми засинаємо з думкою, що можемо більше ніколи не прокинутися, боїмося, що бачимо близьких нам людей востаннє.

Але, потрапивши у надскладну ситуацію, ми згуртувалися, почали цінувати дрібниці та більше проводити час з рідними — проживати кожен день, наче в останнє.

24 лютого 2022 рік. 5:40 ранку. Місто вже не спить. Вулицю огорнув гучний гуркіт літаків. Здалеку лунають приглушені вибухи. Перші зруйновані будівлі. Паніка. Страх. Ніхто не знав, що робити. Куди бігти. Я з родиною поспіхом виїжджала в умовну безпеку, подалі від епіцентру подій, до Хмельницького. Там у нас була орендована квартира, де ми змогли віднайти тимчасовий прихисток.

Але, на жаль, для когось війна — це горе, а хтось бачить нові можливості у нещасті інших людей.

Власниця квартири, у якої ми вже кілька років знімали житло, вирішила, що вона хоче підняти ціни. Якраз у цей час було багато біженців, які в умовах страху та паніки за будь-якої ціни прагнули віднайти безпечний притулок. І нас виселили. Спершу ми не знали, що робити. Повертатися під обстріли у Київ? Чи спробувати знайти нове помешкання, що було практично неможливо. І коли ми вже були у повному відчаї, коли думали, що ми лишилися один на один з проблемою — нам несподівано простягнули руку допомоги, до того ж люди, від яких це було дуже несподівано.

Вчителька малювання, чиєю вихованкою я тоді була, запропонувала нам житло, а також можливість виїхати за кордон до її рідних.

Війна «оголила» душі людей. Під час небезпеки одні егоїстично діяли в своїх інтересах, у той час як інші, небайдужі, намагалися захистити рідних, друзів та навіть пересічних знайомих, що потребували допомоги. Саме під час війни ми збагнули, хто є ким, у кому панує співчуття та добро, а в кого давно зачерствіла душа вже поринула в пітьму. Ця допомога від вчительки, здавалося б, не близької нам людини, була наче промінчиком світла на тлі жахливих і кровожерних подій, що охоплювали нашу Батьківщину. Це було настільки приємно та несподівано. Цей шляхетний вчинок вселив надію — надію про те, що навіть у найгіршій ситуації будуть люди, на яких ти завжди зможеш розраховувати, які не зрадять, а підтримають.

Але найбільшою допомогою за всю війну є знайомі та друзі моєї родини, зокрема і мій хрещений, які мужньо відстоюють нашу незалежність та право на життя у лавах Збройних Сил України.

Ми з моєю родиною зрозуміли, що у такі нелегкі часи ми, і взагалі кожен, маємо робити щось на благо нашої країни. З перших днів війни ми активно волонтерили, забезпечуючи військових необхідною допомогою. Ми шукали шляхи і закупляли за кордоном бронежилети, турнікети, військовий одяг, шоломи, медикаменти, продукти харчування та воду за власний рахунок та рахунок близьких людей-однодумців. Пізніше до цих потреб додалися автомобілі, генератори та деталі до дронів. Потім це все доставляли до місця призначення у Миколаїв, Херсонську область та на Київщину. Усі знайомі та друзі, які стали на захист України, отримували від нас необхідну допомогу. Ми робили усе, що було в наших силах і навіть більше.

Квартира, в якій ми проживали, стала транзитним притулком для багатьох родин, що тікали від небезпеки. Кожні у нас були не більше трьох днів, але цей, хоч і не довгий час, об’єднував: дім був сповнений гуртовністю та взаємопідтримкою.

Зараз ми також активно займаємося благодійністю, хоч і в менших масштабах: допомогу отримують переважно близькі та друзі. Я та моя сім’я дуже сподіваємося, що все те, що ми робимо, зможе врятувати багато життів та наблизити нас до нашої заповітної перемоги. Чим більше ми допомагатимемо один одному, тим швидше настане мир. Адже війна торкається кожного із нас, і важливо дбати про навколишніх, бо єдність — наша сила.

Але важливо пам’ятати не лише про єдність з навколишніми, а й, насамперед, у власній родині. У перші дні, коли нам усім було дуже страшно, ми усією сім’єю жили в одній кімнаті, всюди трималися разом, щоб раптом що — було кому допомогти. Хоч і було тривожно через страшні події довкола, але саме те, що ми були усі разом, допомагало віднайти тимчасовий спокій серед лиха. А коли ми згуртувалися навколо однієї справи, ми збагнули, що робимо усе правильно, щоб наблизити нас до перемоги.

Тоді прийшло усвідомлення, що саме разом ми все здолаємо і пройдемо цей тернистий шлях. Ми під час війни стали так багато часу проводити всією сім’єю, що навіть кіт на тривогу тепер сам ходить з нами в укриття.

Усі ми щиро сподіваємося, що завдяки мужності, незламності та силі волі нашого народу слово «війна» ми бачитимемо лише в підручниках з історії, а звідусіль лунатиме «мир» та «перемога України».

Слава Україні!