У перший день війни почались обстріли поблизу Малої Токмачки. Там знаходився будинок мого сина. Снаряд влучив у двір, тому син з родиною відразу виїхав. Я до жовтня залишалась вдома. Постійно бігала у підвал, бомбили село постійно. Не було води та світла. Волонтери привозили гуманітарну допомогу. У будинку я сидіти не могла, було страшно. Постійно сиділа на вулиці та дивилась, куди летить. У мій будинок снаряди влучали чотири рази.

Будівля повністю знешкоджена, гараж та кухня згоріли. Після цього я виїхала до Запоріжжя - побоялась залишитись інвалідом. 

Зараз я чекаю закінчення війни. Повертатись мені нікуди, все майно згоріло. Сподіваюсь, що після перемоги все відбудують. Розумію, що після війни всім буде дуже важко.