Історії, які ви нам довірили
«Мені довелося бігти за дитиною, яку відправила до Краматорська, бо туди прилетіли снаряди»
Після перших вибухів, Ірина Юліївна відправила свою дитину на евакуацію. Ніхто не очікував що війна затягнеться надовго, розповідає жінка – «Впав літак, недалеко біля поля, тоді ми зрозуміли, що погано, але припускали, що це, ну тиждень, два-три дні, хтось когось захопить і все, а те, що це затягнеться на роки, навіть не припускали». Було страшно ходити темним містом, коли не було світла, биті вікна порожніх будинків і під ногами хрумтить скло. Вона перенесла сильний стрес, коли перебувала в підвалі і хвилювалась за свою другу дитину – «Сидіти в підвалі, колінами прикривати вуха і вдавати, що особливо страшного нічого не трапилося, коли снаряди там гупали, дитина не повинна була злякатися, а потім я повинна була з верхнього поверху спустити дитину напіводягнену вниз, коли гупають снаряди, посадити її в машину і відправити в Краматорськ, після цього у мене дитина з сивим волоссям».
При цитуванні історії посилання на першоджерело - Музей "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова - є обов‘язковим у вигляді:
Музей "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова https://civilvoicesmuseum.org/
Інші історії
