«Мені пришили праву ногу вище стопи»

У перші місяці обстрілів Олена Романівна потрапила під обстріл на ринку та мало не втратила ногу. Жінці довелося пережити кілька операцій та тривалий період відновлення. Незважаючи на всі перипетії, вона хоче жити ще довго і радіти зустрічам із дітьми та онуками.

До мене тоді донька із Одеси приїхала. У лікарні, коли бомбили вночі, нас у коридор викочували. Це було як кадри з фільму. Дев'ять місяців я в залізках була, три операції робили, дякувати Богу, на вигляд, у мене рука і нога нормальні. Правда, лівою рукою навіть ножа не втримаю, але я зла не тримаю.

Квартира під час обстрілів у мене не постраждала. А діти раніше у Луганську жили, то вони останнім поїздом виїжджали. Тут онукові паспорт отримувати треба, а вже війна йшла. Так вони забрали паспорт і ввечері поїхали. Два роки в Одесі були, а згодом до Харкова перебралися.

Чоловік мій помер ще до війни і не бачив усього жаху. А мені ще хочеться пожити заради дітей та бачити онуків.