Наша сім'я вимушена була віїхати з рідного міста через те, що там осилилися окупанти. Там нам забороняли розмовляти українською, не можна було погано висловлюватися у їх бік та чекати на ЗСУ. Мій тато потрапив до них у полон, над ним там жорстоко знущалися. Але на той момент я про це не знала, бо усі приховували таке від мене. Мама казала, що він на роботі. Ми дуже щасливі були, коли уперше за декілька місяців побачили українські прапори.

Було дуже страшно, коли над головами літали снаряди. Було нестерпно бачити кожного дня окупантів у своєму місті. Їх було дуже багато і вони були скрізь.

Перший місяць майже не було їжі та медикаментів. Бо майже усі магазини та аптеки були розграбовані.