Жданов Ярослав

6-б клас, Дубенський ліцей № 6 Дубенської міської ради Рівненської області

Вчителька, яка надихнула на написання – Горшкова Галина Григорівна

Війна. Моя історія

Зранку двадцять четвертого лютого, коли я прокинувся, то ще нічого не зрозумів, і навіть зрадів, що не потрібно іти в школу. Трохи згодом я побачив хвилювання мами, вона нишком плакала, а коли до нас прийшла перелякана сусідка, ось тоді я все почув і зрозумів. Війна… Таке страшне слово… Тато постійно телефонує мамі і просить збирати речі і їхати…

Ми спакували аптечку, документи та всі гроші. Я розумів, що нам страшно. Ми облаштували підвал і перші ночі по тривозі спускались туди.

Через п’ять днів приїхав з-за кордону мій тато, нам стало спокійніше. Але наступного дня тато прийшов додому у військовій формі.

Була довга розмова з нами. Тато пояснював, чому має піти захищати нас та нашу землю. Ось тоді в моїй душі з’явилась сильна тривога і страх за свого тата. Я постійно запитував, де він, чому не приходить додому. Я дуже нервувався та боявся, що з татом щось може трапитись. А мама запевняла, що все буде добре. Ми мали бути сильними, щоб татові було легше. Я дуже хвилювався за татуся, було сумно, страшно і дуже важко це прийняти. Мій тато ніколи не був військовим, він навіть в армії не служив, але не вагаючись пішов захищати нашу Вітчизну.

Мій тато в минулому – водій-дальнобійник, тепер воїн, який допомагає стримувати навалу орди, що вони не дійшли до нас. Щоразу радію, коли тато телефонує, молюся за нього кожного вечора та ранку.

Я дуже щасливий, коли тато приїздить додому у відпустку. Він мій герой з сумними очима та посивілим волоссям. Я пишаюсь своїм татом безмежно!

Мій тато мене підтримує, завжди заспокоює і каже, що це нормально, коли страшно, що навіть і йому інколи буває страшно. Але вони там саме заради нашого майбутнього і спокійного життя в мирній Україні.

Сподіваюсь, що всі наші воїни дуже скоро повернуться додому живими та неушкодженими з перемогою!