Людмила зустріла війну в рідному селі на Житомирщині. Найстрашнішим було, що діти залишалися в Ірпені. Тільки за місяць сину Людмили під обстрілами на велосипеді вдалося вирватися з окупованого міста. Донька з дітьми два з половиною місяці провела у підвалі приватного будинку, та на щастя, снаряди оминули її хату, хоча майже вся вулиця була зруйнована. Весь той час Людмила провела у молитвах. Жінка продовжує молитися за захисників України, а ще з перших днів допомагає ділом – плете маскувальні сітки, донатить, збирає допомогу. Горличка біля хати вже наспівала Людмилі про перемогу, тож жінка щиро вірить , що це лише справа часу.