Юлія – мешканка села Дивин, що на Житомирщині, але війна застала жінку в Києві, де вона працювала вихователькою у дитячому садку. Першим про війну сповістив син, а вже потім Юлія почула перші вибухи. Разом з дітьми та онуками вона добиралася до рідного села довгих дев’ять годин. Найстрашніший спогад – як ховалася під час ракетного обстрілу з маленькими онуками у погребі. Найтепліший – як згуртувалося село, щоб допомагати фронту. Юлія разом із односельчанами і по сьогодні продовжує плести маскувальні сітки – заради миру та спільної перемоги.