24 лютого 2022 року Ольга зустріла в Києві, а її 12-річний син був у бабусі з дідусем у Великій Димерці - селищі, яке невдовзі опинилося в окупації. Ті тижні стали для неї найстрашнішими. Родині вдалося вийти останнім «зеленим коридором» - із білими пов’язками на руках, повз танки, під звуки вибухів.

Ольга каже, що за чотири роки війни вже навчилася жити в новій реальності. Війна зробила її сильнішою й свідомішою, а рішення залишатися в Україні стало вибором серця. Адже тут її дім, близькі та улюблена справа, і головна мрія - дочекатися миру.