Тетяна зустріла початок повномасштабного вторгнення вдома. «Я не вірила, що війна дійде до нашого порога. Але коли це сталося, зрозуміла, що життя більше ніколи не буде таким, як раніше», – каже вона. Сини Тетяни одразу стали на захист країни. «Вони не планували бути військовими. Це рішення було їхнім усвідомленим вибором, коли ворог прийшов на нашу землю. Мені залишалося тільки молитися за них», – розповідає Тетяна. Її старший син загинув на «Азовсталі». Молодший син потрапив у полон. Попри втрати і біль, жінка знаходить сили жити далі, а ще дуже чекає на дзвінок сина, щоб почути: «Мамо, я вже вдома».