Муляр Вікторія, 10-б клас, ліцей №1

Вчитель, що надихнув на написання — Стадник Наталія Іванівна

Конкурс есе «1000 днів війни. Мій шлях»

1000 днів війни... Це не просто абстрактна цифра, а 1000 днів болю, надії, втрат і боротьби. Ці дні змінили все, не тільки мою країну, а й моє життя. Війна прийшла несподівано, зруйнувала світ, до якого ми звикли, і змусила нас переосмислити, що насправді важливо. Для когось це були дні очікування звісток з фронту, для когось - втечі від небезпеки, а для мене вони стали часом глибокого особистого випробування. 

Війна зачепила мою родину з перших днів. Мій тато вирушив на війну 12 березня 2022 року.

Він служив у найгарячіших точках – спочатку в Харківській області, де велися запеклі бої, а потім у Херсонській області, де він пробув пів року. Ці місяці були неймовірно важкими для нашої родини.

Щодня ми чекали телефонного дзвінка від батька, і кожного разу, коли він дзвонив,моє серце тануло від усвідомлення, що він живий. Але коли мій тато повернувся з фротових міст у серпні 2023 року, війна для нього не закінчилася. Хоча його частина зараз знаходиться в Миколаївській області, він служить на кордоні між Вінницькою та Черкаською областями. Тато залишився вірним присязі і продовжує захищати усіх нас.

Мій старший брат також не залишився осторонь. Він пішов на фронт 19 серпня 2023 року, пройшовши найнебезпечніші райони Харківщини, Луганщини та Донеччини.

Як медик, він щодня рятував життя в розпалі боїв, надаючи першу медичну допомогу побратимам і мирним жителям, які стали жертвами війни.

Я захоплююся його мужністю, адже це не тільки фізично складно, але й морально виснажливо - продовжувати надавати підтримку, будучи свідком стількох страждань. У серпні 2024 року мій брат повернувся до Вінниці, де зараз продовжує службу в Національній гвардії. Те, що він повернувся додому, дає мені надію на майбутнє. Але я знаю, що навіть після повернення його душа залишиться на війні.

Війна змінила мій світогляд і допомогла усвідомити, що мир - це найбільша цінність, яку ми повинні захищати. Кожен день, коли мої тато і брат воювали, я усвідомлювала, що жити в мирі - це не просто щастя, а привілей, який ми всі повинні захищати. Війна принесла мені біль і страх, але вона також навчила мене бути сильнішою, терплячішою та сміливішою.

Сьогодні, як ніколи, я усвідомлюю, наскільки важливо для нас, молодих людей, розвивати толерантність та прийняття. Не може бути тривалого миру без взаємної поваги і розуміння між людьми. Мій батько і брат щодня нагадують мені, що мир - це те, за що варто боротися. Але ця боротьба має відбуватися не лише на полі бою, а й у наших серцях та вчинках.

Для мене 1000 днів війни - це 1000 днів очікування, болю і надії. Але ці дні також були часом роздумів. Я навчилася цінувати кожну мить миру та бути вдячною за кожен день, коли мої близькі поруч зі мною. І я вірю, що попереду у нас тисяча днів миру.

Мир - це не тільки відсутність війни. Це свобода, безпека і можливість будувати краще майбутнє. Я вірю, що наш народ досягне цього миру, тому що мій батько, мій брат і тисячі таких, як вони, щодня наближають цей день.