Аліса Корса, 10 клас
КЗ «Мангушський опорний заклад» загальної середньої освіти І-ІІІ ступенів»
Вчитель, що надихнув на написання есе: Охтирько Анжеліка Віталіївна

1000 днів війни. Мій шлях

У моїй країні понад 1000 днів йде війна. Кожен день наповнений страхом, болем, відчаєм, стресом. На жаль, у зв’язку із вторгненням росії на нашу територію, немає жодної людини, якій не довелось зіштовхнутись із проблемами. Найбільше страждають від  війни діти – і маленькі, і школярі-підлітки. 

Мій шлях… Про що розповісти? Про те, як важко виїжджали з окупації? Про те, як душу розриває туга за рідним краєм? Про те, як рахувала зетки, що йшли  дорогою, якою бігала до школи?

Розповім про мій і моїх однокласників шлях навчання в умовах війни. Так, мені важко, адже для мене школа завжди була сім’єю, де існували умови для розвитку особистості. Зараз я не маю можливості ходити до рідної сільської школи. Навчаюсь дистанційно у чудовому освітньому закладі, де створені умови для навчання, виховання, розвитку дітей. Наші вчителі докладають неабияких зусиль, щоб відволікти дітей від смутку, сформувати ідею присутності в класі, створити нові дружні стосунки в колективі.

У нашій школі працюють професійні, натхненні та відчайдушні вчителі.

Завдяки їхньому невичерпному оптимізму, любові до дітей та віри у майбутнє країни вдається подолати всі труднощі освітнього процесу онлайн в умовах воєнного стану. У кожного з наших учителів теж вистачає проблем і життєвих труднощів. У когось в окупації залишились старенькі батьки, а поїхати немає можливості; хтось втратив свій будинок; хтось сумує за Україною, перебуваючи за кордоном, тому що нікуди їхати; у когось воюють діти і душа розривається від хвилювання…

А мій класний керівник чекає сина з полону. Його син Олександр – морський піхотинець, оборонець Маріуполя, перебуває в полоні понад два роки.

Завдяки моїм учителям дистанційне навчання для мене стало не лише засобом отримання знань, але й символом стійкості та волі. Кожен урок, кожне завдання – це не лише можливість поглибити знання, але і вияв нашої сили духу. Мої вчителі проводять цікаві уроки,  приділяють увагу кожному учню. Завдяки заходам і конкурсам у позашкільний час наш клас зумів налагодити достатню комунікацію, незважаючи на те, що всі ми зараз мешкаємо не тільки в різних містах України, а навіть у різних країнах світу.

Мої однокласники – це дорослі діти, яким довелось на собі відчути, що таке війна. Олена дивом виїхала з родиною із палаючого Маріуполя, під Запоріжжям потрапили під обстріл.

Дівчина дуже злякалась, довгий час страждала від безсоння і панічних атак. Оленка говорить, що для неї дистанційне навчання – це постійна боротьба зі страхом і невизначеністю, це зусилля зберегти спокій та зосередженість у моменти неспокою, це можливість для росту і розвитку. Таке навчання надихає не лише вчитися, але і виживати, зростати навіть у найскладніших обставинах.

Дмитро перебуває в окупації, але мріє про український атестат, тому старанно навчається. Нещодавно Дмитра викликали до комендатури і розпитували про навчання в українській школі (хтось доніс на нього).

Дмитро говорить, що дистанційне навчання для нього – це боротьба, яка вимагає не лише зусиль, але і віри у свої можливості. «Це нагадує мені, що я не сам, і що разом ми можемо подолати будь-які труднощі та вибороти перемогу над навколишніми обставинами. Моє навчання в умовах війни навчило мене бачити світло навіть у найтемніший час», – говорить однокласник.

Катерина перебуває у Німеччині і навчається у німецькій школі, сумує за домівкою, за друзями і рідними і не хоче кидати навчання у рідній українській школі.

Вона говорить, що дистанційне навчання у нашій школі для неї як оазис у безодні, як криця, за якою можна сховати свої болі та страхи. Катерина захоплюється українською літературою. Для неї кожен вірш, кожен рядок, кожен символ – це краплина української душі, що бореться за виживання у безмежному океані біди.

Дуже сподіваюсь, що в найближчому майбутньому кожен школяр, студент, учитель повернеться в рідні стіни не тільки свого освітнього закладу, а й рідної домівки, і на кожному шкільному подвір’ї будуть лунати веселі дзвоники і щасливий дитячий сміх.