Любий, Санта! Мене звуть Мілана, мені 10 років. У мене є ще старший брат, але він не вірить в дива і тому не напише тобі. Більше року назад ми з братом і мамою виїхали з мого рідного міста. Мій тато залишився вдома, бо мої бабусі і дідусь не захотіли їхати з нами, а за ними треба доглядати. Я так сумую за татом, бабусями, дідом, за своєю домівкою. Бо дома у мене залишилось багато іграшок і є своя кімната. А зараз ми спимо разом з мамою на маленькій кроваті в прохідній кімнаті.

Спочатку ми жили в Запоріжжі, але почали сильно обстрілювати і мені було дуже страшно і ми поїхали в  Дніпро. Потім на Волинь. Вже рік ми живемо в селі на Волині, але я так сумую за своїми подружками і Єгором. Єгор – мій однокласник і ми разом ходили додому.

Зараз мені трошки веселіше, бо нас запросила до себе у гості на свята тьотя Наташа. Я так рада, що ми будемо на свята не самі. 

Мій дім, мій батько, мої бабусі і дідусь в окупації. Ми вже декілька разів переїзжали в різні міста. Мама наша каже, що все добре і ми скоро повернемося додому, але це "скоро" ніяк не приходить. І часто бачу, як мама плаче.

Я спілкуюся з бабусю по телеграму, але знаю, що багато чого не можна казати. Я так сумую за рідними і за своїм домом.  

Я дуже хочу смартфон і графічний планшет, бо я дуже люблю малювати, але я думаю, що це дуже дорогий подарунок, тому хотіла би отримати скетч-бук та скетч-фломастери touch і кота батона.