ПОНЯТТЯ ВІЙНИ

«Війна для мене – це ...»

Це те, що я не хотіла б бачити.

Коли для вас почалася війна на Донбасі?

Коли я жила біля обласної ради, ходила повз неї на роботу й бачила там масові виступи людей, які були проти української влади. Я вже забула, який це був рік, осінь чи весна, тоді все починалося... Виступи не припинялися, нічого не змінювалося й почали над головою літати снаряди, грім снарядів. Ставало дійсно страшно. Уже була війна...

Вам доводилося бачити воєнні дії на власні очі?

Я тільки чула, як над моєю головою все літало, і вибухи снарядів чула вдень і вночі, коли лягали спати. І я вже зрозуміла, що йде війна.

Про що ви говорили з рідними й сусідами під час активних бойових дій?

Ми боялися, не розуміли, ми насправді думали, що це все закінчиться, і наша влада нас захистить. Якимось чином це закінчиться, все повернеться на місця свої, але не поверталося.

Ми зрозуміли, що навряд чи повернеться, тому що тривало досить довгий період часу, і розуміли вже, що кінця не видно.

Що з пережитого досвіду війни вам запам’яталося найбільше?

Мені здається, що найважливіші події, коли Донецьк після всіх мирних років життя раптом почався трястися від вибухів. Це — перше. І друге – коли над твоєю головою щось свистить і здається, що не все гаразд у нашому житті. Ми зрозуміли, що треба виїжджати.

Мій чоловік — корінний житель Донецька, він там народився. Найстрашніше – коли він приїхав у Донецьк через рік і знаходився там досить довго. Йому дуже не хотілося виїжджати, але він розумів, що потрібно. І на підґрунті цьому, мабуть, психологічного впливу, він отримав інсульт – мені довелося туди повертатися, щоб рятувати його. Це — найстрашніший наслідок війни для мене. У кожного була така мить. І інсульт мого чоловіка – наслідок цієї війни.

Ви переїхали внаслідок війни?

Переїзд відбувся до інсульту [чоловіка]. Нам було важко знайти житло. Я поїхала разом із Національним університетом економіки і торгівлі в Кривий Ріг. Тому що я — мешканка Одеси, то ми шукали житло в Одесі. І коли його знайшли, мій чоловік (я працювала тоді в Кривому Розі, у Торговому університеті) перевозив все сам. Але він перевіз, може, половину з того, що в нас було. Більшу частину ми залишили в Донецьку. Сюди перевезли основні речі, які були необхідні.

ЗМІНИ В ЖИТТІ ГЕРОЯ. ЦІННОСТІ

Які зміни принесла війна у ваше життя?

Краще про це не питайте. Мій чоловік – інвалід першої групи. Він не міг пережити те, що йому треба залишити рідне місто, і він отримав інсульт. На сьогоднішній день він — інвалід першої групи.

А я... дякую людям, які в мене є, які дали мені можливість знайти роботу в іншій академії. Мені довелося змінити спеціальність. Зараз мені 56 років, я отримую освіту за тією спеціальністю, за якою сьогодні працюю – готельно-ресторанний бізнес.

Я – доцент, кандидат наук із політології, але, на жаль, не змогла знайти роботу за фахом, хоча в Одесі багато вузів. У 56 років здобуваю другу освіту, тому що мені треба працювати. Працюю сьогодні за фахом готельно-ресторанний бізнес, тому пішла свідомо на магістратуру за цією спеціальністю. І зараз, дай Боже, закінчу й отримаю цю освіту. І це все тільки через війну!

Якби не війна, я б спокійно працювала в Донецьку, у мене були прекрасні перспективи на подальше життя. Але війна все це перервала.

Чоловік – фахівець із металургії, працював прекрасно, але він сьогодні став інвалідом. Це — результат війни.

Як війна вплинула на ваш повсякденний побут?

Завдяки моїй доньці, яка живе в Амстердамі... Вона допомогла купити тут квартиру. У неї перевезли наші речі, і в обстановці у нас нічого не змінилося, тому що наші старі речі стоять, але ми не маємо можливості купити нові. Це дорого. Якби зараз я жила своїм колишнім життям, то в мене було б більше можливостей. Спасибі доньці, є квартира. Розраховувати на щось нове сьогодні не доводиться.

Що для вас стало найціннішим і найважливішим за останні роки?

Ми розуміємо, що нам потрібен мир, тому що ми переїхали через те, що його немає. Багато хто не розуміє, що мир – це важливо, дружба – це важливо, здоров’я – це важливо. Навколо мене люди, які не пережили цього, вони насилу це розуміють.

Хвороба, як війна, також впливає на людей. Коли виникли хвороби, тоді стали розуміти, а до цього, в умовах нормального життя – ні.

Чого ви навчилися, поки долали всі ті складнощі, про які ви нам розповіли?

Я утвердилася в думці – покладатися тільки на себе. І завдяки тому, що я зрозуміла, що треба покладатися тільки на себе, я тягну інваліда першої групи та закінчую другу вищу освіту.