Я з Малої Токмачки. Росіяни почали бомбити село з першого дня війни. Мені було дуже страшно. Не було води, світла й газу. Медикаменти й продукти у мене були, бо завжди були запаси - я економна жінка. До листопада залишалась вдома. Люди виїжджали з села щодня. Будинки руйнувались на очах, а я сподівалась, що біда мене омине.

Після того, як розбомбили мій будинок, я виїхала. 

Зараз живу в Запоріжжі. Пенсії мені не вистачає навіть на комунальні послуги. Отримую гуманітарну допомогу, це єдина підтримка. Мій син зараз воює. Я чекаю, коли закінчиться війна, син повернеться і ми разом поїдемо додому. Відбудуємо хату та будемо жити, як і раніше.