Оріхів повністю розбомбили. Коли почалась війна, я декілька місяців жила вдома. Мені було дуже страшно. Стріляли з артилерії та літаків, літало все що тільки можна. Я сиділа в підвалі. Наді мною літали «Гради». Прильотів було до шестисот на день. 

Ми з чоловіком спали по півтори години на добу. Тільки чули вибухи - відразу бігли до підвалу. Ми намагались часто туди не спускатись, бо могли опинитись у братській могилі. 

Я постійно бачила техніку росіян. Вони стріляли прямо по місту. Також окупанти постійно запускали дрони, я бачила на них камери. Вони бомбили житлові будинки. 

Дуже страшно було опинитись у такому пеклі. Моя донька виїхала у серпні, аби врятувати онучку. Я з чоловіком виїхала згодом. Зараз ми орендуємо житло у Запоріжжі. Тут є життя, а в Оріхові досі триває жах. Всі будівлі зруйновані, міста більше немає. Я дуже хочу повернутись додому. Вдячна всім добрим людям, які допомогли за час війни.