Лебедева Вікторія, 9 клас, Лисичанський ліцей №28 "Гарант" Сєвєродонецького району Луганської області

Вчитель, що надихнув на написання есе - Валюх Ольга Василівна

«1000 днів війни. Мій шлях»

Мій шлях був непростим, але я тримаюсь, бо я українка, а українців не зламати нікому!

Двадцять третього  лютого я приїхала до сестри у Харків на день народження. Наступного дня ми хотіли поїхати до парку, але ранок все змінив... Я прокинулася від крику: "Війна почалася!" Спочатку я нічого не зрозуміла, підійшла до телевізора, а там кажуть,що введено воєнний стан в Україні. Після цих слів я дві години сиділа біля телевізора та дивилася новини. Не могла ні їсти, ні пити, не могла нічого робити... На той час ми були на Салтівці.

Там розпочався жах: були сильні обстріли та постійні тривоги. Так ми жили півроку... Іноді були думки виїжджати, але головне питання - «куди?», тому не їхали.

Мій рідний батько пішов воювати зі словами: «Хочу миру та щоб моя донька спала спокійно!» Потім пішов  воювати і дядько... Через півроку  ми все ж таки виїхали з Харкова до міста Українка.

Було страшно їхати вночі, на потязі, бо бачили новини і те, як обстрілювали потяги, але все одно поїхали. І до сьогодні ми досі тут, а мій дядько та тато на фронті.

За ці 1000 днів я зрозуміла, що треба цінувати життя та кожну мить, бо не зрозуміло, що буде завтра і чи буде завтра взагалі...