Тихомирова Орина, 1 курс, 1 група, Одеське вище професійне училище морського туристичного сервісу

Вчитель, що надихнув на написання — Буц Олена Олександрівна

Конкурс есе «1000 днів війни. Мій шлях»

І ось вже 1000 днів війни... Минули роки, загинуло багато невинних людей, зруйновано багаторічні архітектурні пам’ятки та наше майбутнє.

Коли почалася війна, я навіть не замислювалась, наскільки це вплине на моє життя. На той час, я бачила війну тільки у книжках з історії та фільмах, і ніколи не замислювалась, що це прийти і в моє життя. Нескінченна кількість українців втратили свій будинок, будинок в якому вони провели всі свої найкращі роки життя, будинок в якому вони виросли. Я маю на увазі, не лише будівлю, а вулицю та ціле місто.

Пам’ятаю початок війни, всі українці були дуже налякані, і водночас відважні.

Всі одразу почали діяти, не сидячи осторонь та боячись дихнути. Особисто я, коли почалась війна, була розгублена і не знала куди себе подіти. Начебто, я щось можу зробити та бути корисною, але й водночас нічого зробити не можу. Мені здається, таке відчуття було у багатьох. Стрес через постійні тривоги, обстріли, вибухи, мали досить сильний вплив на мій моральний стан.

Через кілька місяців, після початку війни, в Одесі був обстріл, та у друга моєї сестри було зруйновано будинок, я, в свою чергу, намагалася допомогти:

поширювала цю інформацію, і надсилала кошти на допомогу.

Підтримувала батьків (пам’ятаю як їм було складно), в них було багато різних варіантів що робити далі: збирати валізи та їхати з країни, переїхати в інше місто, але моя сім’я, все ж таки, вирішила залишитись. Вирішила залишитись, бо дуже складно залишити все, що будувалося не один рік.

Мій батько зараз служить в лавах ЗСУ, якщо чесно, це дуже складно прийняти, але він не міг інакше вчинити...

Але все ж таки, я розумію, що це також впевнений крок до перемоги, адже наші військові наближають нашу Батьківщину до Перемоги! Ми з сім’єю намагаємося жити далі, розвиватися, відчувати щастя, попри всі жахи нашого сьогодення.

Отже, я вважаю, що треба, не зупиняючись, крокувати вперед і лише вперед, попри всі негаразди та безсонні ночі. Адже наше життя продовжується, і мій батько, мій Захисник, хоче бачити мене найщасливішою людиною, яка попри все вистояла та досягла вершин!

Слава Україні!

Героям Слава!