Бєлова Валерія, ІІ курс: «кухар; тістороб», Квасилівський професійний ліцей

Вчитель, що надихнув на написання — Мазурок Ольга Олександрівна

Конкурс есе «1000 днів війни. Мій шлях»

Мене звати Валерія, я з Рівного. З початку повномасштабної війни Західна Україна не бачила такої війни, як Східна. Моя подруга з Херсона і я хочу розповісти її історію.

Її звати Сніжана, вона народилася та проживала в Херсоні. Її батьки займалися невеличким бізнесом, вирощували різні фрукти та продавали їх. Її батько обожнював сад біля хати. З самого рання він йшов доглядати за садом та милуватися ним. В них невеличка дружна сімʼя. Але під час повномасштабної війни їм довелося розлучитися. Мама, Сніжана та її менша сестра поїхали в Рівненську область в містечко Здолбунів, де я з нею і познайомилася. А її тато залишився доглядати за садом.

Вони довгий період перебували в окупації та чули вибухи. Постійні обстріли наштовхнули їх на думку переїхати, хоч вони і не хотіли покидати свій рідний дім. Не передати словами, що їм доводилося пережити. Переїхавши в іншу частину країни їм довелося зіштовхнутися з проблемою української мови. Важко було розмовляти державною, але вони намагалися. Між собою вони розмовляють російською, але з іншими — в них майже чиста Українська.

Сніжана поїхала вчитися в Словаччину. Вона постійно переживала за батька, бабусю та дідуся які залишилися в Херсоні, та не захотіли виїхати звідти.

Батько час від часу приїздив у Здолбунів провідати сім’ю, звісно менша сестра Соня не хотіла, щоб батько знову їхав в Херсон. Але в нього там бізнес та старенькі батьки яких треба доглядати. Не так давно ракета влучила в сусідський будинок, в Херсоні.

В батьківському будинку вибило вікна та побило сад. Сусіди, на щастя, не постраждали і батько Сніжани забрав сусідів жити до себе. Окупанти забирали їжу в батька Сніжани, знущалися над ним,

але головне — це вижити, за будь-яку ціну.

Коли Сніжана приїхала з Словаччини, в Рівному був «прильот», вона скочила з ліжка від страху і почала спускатися в бомбосховище. Я заспокоювала її, але до ранку Сніжана більше не спала.

Я вірю, що наше життя може стати кращим. Літаки знову будуть літати в нашому небі, а туристів буде ще більше. Ситуація в країні вже не буде як раніше, але наші Збройні Сили України оберігають нас, наче янголи охоронці. І скільки б болі нам не довелося пережити, але треба вірити в нашу перемогу, адже тільки ми можемо це все закінчити.