Рябова Софія, 9-в клас, Дніпровський лінгвістичний ліцей №9 "ПРОбізнес"

Вчитель, що надихнув на написання — Кузьменко Ірина Іванівна

Конкурс есе «1000 днів війни. Мій шлях»

Це було зимою, два роки тому. Життя було яскравим і різноманітним. Усі дні минали безтурботно у нашому невеличкому містечку - Бахмут. Але в одну мить все змінилось…

Тоді мені було дванадцять років. Як зараз памʼятаю: вечір середи з 23 на 24 проходив за підготовкою до школи: нічого цікавого. Час вкладатися спати. Усю ніч крутилася, та сон так і не приходив. Варто було тільки заплющити очі, як крізь сон чується чийсь голос, такий домашній, стурбований. Мама розбудила мене зі словами: «Прокидайся! Почалася війна…».

Тоді у мене не було розуміння, що таке війна, проте щось підказувало, що мені краще поквапитися… Батьки сказали швидко вдягатись. Ми якнайшвидше зібрали документи, деякі ліки – усе, що могло знадобитися у скрутній ситуації. Ми сіли в автівку і поїхали до бабусі у приватний будинок.

Уся родина хвилювалася за мою молодшу сестру. Тоді вона була ще зовсім маленька – лише півтора рочки. Ми вирішили не будити її, щоб не лякати.

Сподіваюсь, їй наснилося щось казкове та веселе. Кілька днів ми провели там, ховаючись від вибухів у підвалі, а потім повернулись додому. Але, як виявилось, ненадовго…

2 квітня ми поїхали з Бахмута. Все, що змогли взяти з собою – це 3 валізи з речами.

Спочатку ми поїхали до Дніпра. Не хотіли далеко виїжджати, бо планували скоро повернутись. Але не змогли винайняти житло, тому вимушені були поїхати до Києва. Там ми прожили рік, змінили кілька квартир. Я пішла до нової школи. Почала будувати життя заново. Але, через обставини, прийняли рішення переїхати до Дніпра. І знову все спочатку… нові знайомі, нова школа…

Війна повністю змінила моє життя. Ми не подорожуємо, не розважаємось, не купуємо речі, які подобаються.

Коли мене питають про моє місто, перше що приходить мені на думку – це троянди. Місто 1000 троянд – так його називали до війни.

Для мене Бахмут – не просто місце на карті. Він назавжди став частиною мого серця.

Усі спогади безтурботного дитинства залишились там: як кожної зручної миті бігла до бабусі і дідуся у сусідній двір, вони завжди раділи, коли я приходила.

Ми могли бачитися без зайвих планувань - просто, коли виникало бажання. А тепер усе змінилося. Те, що колись було таким звичним, стало справжнім випробуванням. Замість того, щоб зустрітися спонтанно, тепер кожна зустріч - це можливості планування і пошуку. Війна розкидала нас по різних містах: Дніпро, Краматорськ, Київ, Переяслав… Відстань змушує рахувати час, складати маршрути, долати труднощі.

Ще за день до повномасштабного вторгнення, у 2022 році, я навіть не могла уявити, що війна перетворить моє життя на справжнє випробування.

Кажуть, мій дім – моя фортеця. А мій Бахмут був фортецею для всієї України.

Ці два надскладні роки навчили мене найголовнішому: цінувати те, що маєш зараз, бо в одну мить цього вже може не стати… Мрію, що мій Бахмут відбудують і ми знову зможемо поєднатись зі своїми рідними.