Дмитро, група ФБС-11, Кам'янець- податковий інститут "Фаховий коледж економіки, права та інформаційних технологій"

«Подія, яка змінила все. Сила допомоги»

Іноді одна подія здатна перевернути все життя й це перевернення може пути як позитивним, так і негативним, а іноді буває одразу й негативне й позитивне. Для мене такою подією став переїзд із рідного міста Українська на Донеччині в маленьке, але дуже гарне село Нігин на Хмельниччині. Війна змусила нас залишити дім в якому я прожив всі 17 років, школу в які я вчився від 1 по, 11 клас, Українськ

Коли ми тільки приїхали в Нігин, ми почувалися розгубленими й самотніми. Все було нове, чуже й ми не знали де що знаходиться, куди й до кого можна було звернутись, щоб відновити життя, яке було загублено під час переїзду з рідного міста в село.

Але місцеві люди не дали нам залишитися наодинці зі своїм горем. Вони допомагали нам продуктами, підказували, куди звернутися за підтримкою й показували де й що знаходиться, щоб можна було жити. Вони ніби зігрівали нас своїм теплом, і кожна маленька допомога — слово, усмішка, простягнута рука — повертала віру в добро й давала віру в те, що цей світ ще має людяність.

Особливо мені запам'яталася одна жінка з села, пані Валентина. Вона жила поруч з нами, наші хати стояли один біля одного й вона принесла нам дуже багато овочів й сказала: «Тримайтеся, все буде добре».

Тоді я вперше відчув: навіть коли все навколо руйнується, то людяність залишається. Люди не народжуються добрими та людяними, вони ними стають коли проживають своє життя й бачать, що добро – це краще ніж зло. Ми були в розгублені від такої ситуації, бо думали, що нас тут не приймуть й ми будемо як іноземці на чужині та нас будуть ображати, але все вийшло навпаки. Цей момент дуже сильно змінив мій світогляд на світ: я зрозумів, що допомога — вона не тільки матеріальна, вона про підтримку душі. Також я зрозумів, що в цьому світі все ж таки ще є людяність яку я втратив на початку війни.

На жаль, не все складалося так легко й просто. Війна принесла горе і страшні втрати, які залишаться в моєму житті назавжди, бо це були дуже великі та страшні втрати, які вплинули на моє життя.

Моя перша вчителька, яка вчила мене 1-, 4 клас

Особливу підтримку я отримував від родини. Мій батько і брат — військові. Мій брат зараз знаходиться в Сумській області й бореться за нашу незалежність. Наша сім’я дуже сильно молиться за нього, бо він наша рідна людина, яку ми боїмось втратити.

Батько знаходиться в Кам’янець-Подільському на тренуваннях. Їхній приклад навчив мене стійкості та відповідальності за свої вчинки та дії перед людьми. Я зрозумів: допомагати можна і потрібно не тільки тоді, коли є змога дати щось матеріальне. Часто найцінніша допомога — це слова підтримки, увага, готовність бути поруч у важкі моменти. Підтримка може бути різних видів матеріальна, словесна, моральна, фізична, психічна та багато інших. Під час війни я також намагався допомагати іншим. У Нігині я допомагав кожному кому була потрібна моя допомога й це завжди поверталось для мене добром.

Я навчився радіти не тільки за себе, а й за інших, навчився бути сильнішим за обставини, але іноді сльози не можна втримати від минулого болю заданого від війни.

Всі ці події змінили моє сприйняття єдності українців. Ми стали для одне одного не просто співвітчизниками, а справжньою родиною, родиною які повинні підтримувати та оберігати один одного, бо по одинці нас легко зламати, а коли ми разом, то ми незламні. Коли один впаде — інший підтримає, бо разом ми сильніші. Коли одному важко — інший простягне руку допомоги й допоможе всім чим зможе.

Я вірю, що саме ця єдність дасть нам сили відновити країну після війни та зробити її ще кращою, ніж була, а також знищити ворога раз і назавжди, щоб всі бачили, що український народ є найсильнішим народом у світі.

Сьогодні, згадуючи весь цей шлях, я розумію: допомога — це не лише про підтримку в складну хвилину. Це про любов, віру і взаємну відповідальність. Подія, яка змінила все для мене, навчила головному: у найтемніші часи світить найяскравіше світло людяності й треба його берегти, щоб воно не погасло. Тому ми повинні підтримувати, допомагати, цінувати один одного, бо без цього ми будемо зламані.