Той день був, як страшний сон. Я весь час переглядала новини: невже це - правда? Росія дійсно пішла в наступ по всій країні. Я працювала у дитячому садку. Керівництво повідомило, що садок не буде приймати дітей. Стало страшно, я не знала, що робити. Магазини почали закриватися. На вулицях - порожньо. Аптеки не працювали. Я не знала, де шукати найнеобхідніше. Вибухи стали постійними.

Півроку не було газу і води. Потім усе ж дали. Я була в дитячому садку на простої. Потрібно було думати, за що жити. Тим часом у місто прилітало все частіше. Я хвилювалася за своє житло. Воно в мене одне. Я виїжджала, але потім повернулась. Залишилася. Буде як буде.

Місто стало іншим. Багато людей залишилися без житла, багато загинуло. Життя людей уже не повернеш, а будинки можна відбудувати. 

Я живу очікуванням. Вірю в перемогу і в те, що все це колись стане минулим. Дуже чекаю миру і закінчення війни.