Юлія Олександрівна вчасно виїхала з Бахмута, коли обстріли міста тільки починалися. Зараз люди, які там залишилися, знаходяться в жахливих умовах. Чоловік Юлії пішов добровольцем захищати країну. Вона хвилюється за нього, але на долю не скаржиться

Я з Бахмута. Після того, як почалися авіаобстріли міста, переїхала в Жовті Води разом з коледжем, у якому працюю завідуючою. Мій чоловік на початку березня пішов добровольцем на війну. 

Найбільше шокує, що наше місто розбивають вщент, а там залишились люди. У Бахмуті відсутнє світло та й з харчами складно. Ліків немає взагалі. Інколи найпростіші ліки привозили волонтери.

У мене особливих труднощів немає. Мені було куди виїжджати, я працюю, змогла адаптуватися. От тільки будинок розбитий та коледж і чоловіка немає поряд. Але на даний момент мені негоже скаржитись, тому що багато людей опинилися у набагато складніших обставинах. 

Я виїздила з документами дітей, з технікою та кішками. Труднощі полягали тільки в тому, що йшли обстріли. Та за межами області стало спокійніше.

Сподіваюся, що влітку війна закінчиться нашою перемогою. Тоді й повернуся додому.