Ольга з Вугледару пам’ятає своє місто іншим. Колись воно жило, сміялося, люди поспішали на роботу, діти гралися у дворах. Тепер від нього залишилися тільки руїни. Її квартира знищена - від стін, де минали роки життя, не залишилося нічого. Виїжджали поспіхом, не думаючи, що це назавжди. Маленька сумочка з найнеобхіднішим, та собачка. Тоді ще здавалося, що вони повернуться, коли стане тихіше. Але повертатися нікуди. Вугледар розбитий, а з ним - і частинка її самої.