Костелей Софія
Комунальний заклад «Вище професійне училище №3 м.Мукачево» Закарпатської обласної ради, учениця другого курсу групи КР-23
Викладач, що надихнув на написання есе: Голомб Тетяна Миколаївна

Війна. Моя історія

…Війна почалася для мене у 2014 році, бо проживала на Сході України, в маленькому містечку Барвінкове Ізюмського району Харківської області. Мені було 7 рочків. Будучи ще досить маленькою, я вже усвідомлювала, що таке «ВІЙНА», та й батьки намагалися мені це теж пояснити.

…Трохи подорослішавши, я почала їздити з татом, що став волонтером, в окупований Луганськ, возили продукти, речі тим, хо цього потребував. Я бачила на власні очі страхіття тих днів. Хоч навчання справжнього не було, та навіть певний час навчалася в російській школі, то був 5-й клас.

…Минали дні. Я – вже дев’ятикласниця, живу й надалі в своєму містечку, радію, як можу, своїй юності, закінчую школу. Ранок повномасштабного вторгнення орків на нашу землю почався зненацька – це була паніка та сльози мами, яка намагалася мене розбудити. Війна! Але для мене вона не була чимось незнайомим та незрозумілим, я вже цим жила.

…Дуже швидко переполох охопив місто. Перші чотири дні я не виходила на вулицю, мені не дозволяли. А коли вийшла до магазину, то помітила, що на прилавках пусто, немає продуктів… Місто посіріло, люди - почорніли! Постійні вибухи вже не лякали мене. Ми довго сиділи по підвалах в задусі, холоді та голоді. Я бачила, як переживає мама. Було прийнято рішення їхати на захід країни, до Закарпаття, в Мукачево. Для мене це був стрес.

… Їхали ми довго і тяжко. У потязі, в купе, нас було 11 дітей різного віку. Батьки спали в проході на речах. Усе ж доїхали.

…Протягом місяця я не могла повернутися до звичайного життя. Сміх або посмішка давалися мені дуже важко. Я потрапила в родину наших знайомих, де була дівчина мого віку – Кароліна. Саме вона допомогла мені відволіктися від страшних подій реальності.

…Через пів року в мене з’явилася можливість повернутись на певний час додому, в Барвінкове. Коли я побачила, що мій рідний будинок вцілів, то я була неймовірно рада! Перебувала у бабусі з дідусем, але через вибухи та обстріли знову неймовірно довго проходив час у підвалі. Через складну ситуацію з окупацією Ізюма тато переконав мене повернутися до безпечного Закарпаття.

… Тепер я проживаю тут, в Мукачеві, навчаюсь на другому курсі в одному із закладів пофесійної освіти міста. Інколи відвідую батьків. З нетерпінням чекаю закінчення війни, закінчення болі й страждання!

Перемоги нам! Якнайшвидше!