Ольга живе у Миколаєві під обстрілами, тому що потрібно підтримувати роботу. Слава Богу, що її мама і рідні знаходяться в селі, куди не долітають снаряди

Звичайний день був 24 лютого, нічого не віщувало біди. Прокинулися зранку, збиралась на роботу. Вже на роботі дізналася, що у Кульбакіному обстріляли аеродром. Я працювала у дитсадочку. Керівництво по телефону сповістило, що почалася війна, щоб дітей відправляти додому і чекати подальшої інформації. Паніка у людей була, хтось кинувся виїжджати. 

З початку війни люди в паніці все скуповували, ліків не було. Зараз налагодилося, хоч місто під обстрілами знаходиться, але все одно ліки є зараз. Звичайно, ціни захмарні. Я до квітня місяця в місті знаходилася, потім потрапила в село до мами. В селі теж гуманітарна катастрофа. Допомагають людям похилого віку, сім'ям з дітьми більше допомагають, а працюючі люди ходять і працюють з гуманітарною допомогою. 

Я ціле літо була у мами, а зараз знаходжуся у місті. На роботу все одно ходимо: чергуємо в садочку, підтримуємо його. Місто наше обстрілюють кожної ночі. Я не ходжу за гуманітарними допомогами. Колеги ходять, але більше допомогу надають людям похилого віку, дітям, ВПО - більше вразливим верствам. Під час війни без роботи більше залишилось молодих людей, а їм гуманітарну допомогу важко отримати. 

В місті води немає – це найбільша катастрофа. Централізованого водопостачання немає, тому що місто під обстрілами і там де основна труба, зараз бої йдуть. 

Нам під’єднали воду з річки Південного Бугу, там вона очищена, але не придатна до вживання: в цій воді дуже ламається вся техніка, іржавіють труби, унітази, пральні машини не витримують, бойлери також, вся техніка ламається від цієї води. 

Підвозять на тролейбусах воду, нам роблять свердловини. Де вода очищена, там ми можемо ходити і набирати, щоб приготувати їжу. Після останнього обстрілу три дні немає води у нашому будинку. Усе пов'язано з обстрілами. Наші бригади працюють в місті, але не встигають, тому що кожного дня ми знаходимось під обстрілами. Дуже важко справлятися в такій ситуації.

Я в місті знаходжусь зі своєю сестрою, в мене близьких родичів багатьох немає. Мама знаходиться в селі, там немає бойових дій. Дякувати Богу, мої рідні, близькі, хто в селі, не знаходяться під обстрілами. І дай Боже, щоб туди обстріли не дістали. Наші захисники нас захищають, дуже велика їм подяка за це. 

Знайомі є, які евакуювалися за кордон - хто де, всіх розкидало. З усіма тримаємо зв'язок, на всіх війна вплинула, у всіх нервова система нестабільною робиться, тому що кожного дня, кожної ночі знаходитись  під обстрілами ніхто не витримує. Лягаєш спати вночі і не знаєш, куди та ракета залетить: чи в твій будинок, чи в сусідній. Багато знайомих, які втратили своє житло. Позавчора був обстріл, і наша колега втратила житло. Але надіємося, що скоріше наша перемога буде.