Клокова Дар'я, 10 клас, Миролюбівський ліцей Раївської сільської ради

Вчитель, що надихнув на написання есе - Шилова Людмила Сергіївна

«1000 днів війни. Мій шлях»

День початку повномаштабного вторгнення Росії в Україну я, напевно, вже ніколи не забуду. Пам'ятаю як ми повинні були вийти після карантину на навчання, всі раділи, що побачимо один одного. Ну дуже тоді вже хотілося зустрітися. Кожен із нас збирався до школи, я поспішала на автобус, швидко надягла куртку та вилетіла кулею. Як тільки я зачинила за собою двері, як мама раптом попросила зачекати, я підбігла до неї і почула страшне: - Ти не йдеш сьогодні до школи. - Чому? Карантин продовжили? - Ні, війна почалась.

Я тоді не розуміла взагалі, що за війна? Де війна? Чому війна? Можливо, це якийсь фейк? В голові моїй закрутилося тоді безліч незрозумілих питань.

У цей день контент групи нашого класу у вайбері не припинявся, всі щось повідомляли один одному, у всіх була паніка і страх. Ми не навчалися очно пів року. Всі хотіли зустрітися, але бачились лише через екрани ноутбуків та телефонів. Мертвим стало не тільки село, а і наше спілкування. Нам завжди хотілося зібратися всім класом, поговорити на різні теми, прогулятися по подвір`ю рідної школи. На щастя, як і мріяли, ми навчаємося зараз у школі. Бачимося наживо, обіймаємося, сміємося, радіємо. Так, повітряні тривоги нам заважають, але нас це не лякає, ми все одно вчимося та отримуємо хороші оцінки. Саме ця можливість стала для нас усіх періодом, коли ми знову щасливі, коли ми забуваємо про війну.

Війна, звісно, погано, але я вже адаптувалася. Я вже не реагую на сирени, гучні вибухи в далині, не реагую на сповіщення в телефоні про підвищену небезпеку, на жаль.

Мене це все вже не лякає, я навчилася жити сьогодні, зараз. Війна навчила мене цінувати життя. Впевнена, я обов`язково колись дочекаюся слова «Перемога!», ні, скоро. Дуже скоро! Так само несподівано, як тоді 24 лютого 2022 року. А сьогодні я просто щаслива, просто ціную і насолоджуюся життям, бо воно дається лише один раз, іншого разу не буде. Ну, буду закінчувати свою розповідь, бо багато нездійснених мрій і невтілених планів.