«Мені здається, що ця війна дуже змінила багатьох людей та їхні життя»

Тимофієва Ілона, 14 років, Харківська загальноосвітня школа №164

Есе "Один день"

Коли почалася війна на Донбасі, я закінчувала перший клас, і тоді мені були зовсім не зрозумілі усі терміни, які я чула звідусіль стосовно війни

Я живу у мирному Харкові, але так сталося, що моє рідне місто стало прихистком для багатьох людей, які  були змушені тікати від мін та обстрілів.

Я усвідомила те, що в нашій країні відбувається щось страшне тоді, коли моя мама часто плакала та була дуже занепокоєна тим, що мого тата могли забрати на передову. Вона розуміла, що комусь треба захищати нашу батьківщину, що це обов’язок кожного громадянина, але все одно дуже боялася. Я теж тоді хвилювалася, але не так як мама, бо тоді ще не розуміла важливості питання.

Я розумію, що після того, що довелося пережити цим людям, їхнє життя розділилося на «до» та «після». Але треба мати незламний дух та величезну силу волі, аби знайти в собі сили змиритись з цими жахливими подіями та почати нове життя в іншому місці з новими знайомими, друзями та захопленнями.

За ці 7 років виросло багато дітей, які звикли засинати під звуки обстрілів та вибухів, вертатись з прогулянок ще до сутінок, а вночі не вмикати світло. На жаль, на Донбасі досі дуже багато дітей, які живуть за такими правилами.

Слово «мир» для мене – це тоді,  коли лунає музика, можна не боючись  вийти з дому на прогулянку та зустрітись з друзями, це двір, де лунає дитячий сміх і де на лавках, біля під’їзду, сидять бабусі та завжди про щось говорять. А головне, мир – це тоді, коли ти не боїшся засинати у своєму домі тому, що поряд з ним не свистять пулі і не вибухають снаряди.

Мені пощастило, що я живу у місті, звідки не чути звуків пострілів та вибухів, але все одно війна на Сході якимось чином торкнулася кожного українця на Заході, Півночі та Півдні.