Стороженко Іван, 10 клас, Синельниківський ліцей №6 Синельниківської міської ради

Вчитель, що надихнув на написання есе - Марусич Анна Іванівна

«1000 днів війни. Мій шлях»

Війна…Розгубленість, тривожність. 1000 днів – це багато чи мало? Дивлячись, чим виміряти. Якщо втратою найдорожчої людини, то це – безкінечність з розумінням того, що ти вже ніколи не побачиш її, не обнімеш, не почуєш… Час зупинився. Мій шлях, мабуть, також. Розгубленість, тривожність, погляд в нікуди. Я досі пам’ятаю той ранок. По секундам можу відтворити той день, день, який закарбувався в моєму серці нестерпним болем та залишиться тією стрічкою, яка зв’язала моє сприймання на деякий час. Але то тимчасово. Серце не залатаєш нитками, воно до скону моїх днів буде спустошене.

До того ранку я не розумів, як один лише телефонний дзвінок може змінити повністю моє життя. Мені сказали: «Матусі більше нема». Чуєте? Немає ….

Ніхто так, як вона, не запитає, як справи, ніхто не приготує такий сніданок( у хаті досі чутно запах того, останнього, сніданку). Я намагаюся повсюди вловити її запах, вдивляюся в людей і відшукую бодай хоч щось, щоб нагадувало рідненьку. Але ні, не знаходжу, бо вона для мене була одна така, найкраща. Ми розуміємо тільки тоді це, коли втрачаємо. Говорять, що час лікує. Ні, він просто щосекунди віддаляє нас від тієї митті, того дзвінка.

Я став боятися ранків, дзеленчання телефону.

1000 днів – це багато чи мало? Життя покаже, бо це мій шлях, а поки... війна, розгубленість, спустошеність душі.