Коли війна прийшла, я спочатку не повірила. Мені здавалося, що це десь далеко і не може бути у нас. Але все сталося швидко. Усе навколо стало іншим - ніби знайомий світ стерли. Залишилася тільки тривога і невідомість.

Перші тижні були особливо важкими. Усі чекали новин, намагалися зрозуміти, що буде далі. Але ніхто не знав. Кожен день починався з одного питання: «Де сьогодні буде гірше?» Усе стало незрозумілим, заплутаним. Не працювали магазини та аптеки.

Я сиділа з дітьми у погребі, через що вони хворіли. Спали на підлозі на матрацах, бо боялись вибухової хвилі 

Я виїхала з дітьми після посилення обстрілів. Посуд дрижав на столі. Ми стомились від постійного переховування у підвалі. Зараз я чекаю мира та закінчення війни.