У мене є сім'я та діти. Коли почалися обстріли, стало страшно за них за те, як вони все це переживуть. Дитині молодшій було всього дев’ять років. Всі були шоковані. Ми не виїжджали, залишалися вдома, бо не було можливості і тому, що сподівалися, що все скоро закінчиться. Страшно жити біля кордону, стріляють, але що робити. 

Життя стало дуже важким. Роботи немає, хворію, а ліки дістати важко.

Грошей не вистачає навіть на найнеобхідніше. Але тримаюся заради сім'ї, заради дітей.

Я дуже хочу миру. Мої зяті воюють, дуже хвилююсь за них. Сподіваюсь, що скоро вони повернуться додому.