Клименко Владислав, 9 клас, Спеціалізована школа №44 природничо-медичного профілю

Вчитель, що надихнув на написання есе — Красько Наталія Вікторівна

«1000 днів війни. Мій шлях»

Все розпочалося вранці 24 лютого 2022 року.

Коли прозвучали перші вибухи, яких я нарахував близько п’яти, згодом пролунала та сама перша тривога, яка дала українцям зрозуміти, що розпочалася затяжна війна...

Через п’ятнадцять хвилин на телебаченні з’явилися перші новини про повномасштабне вторгнення. У цей день я та вся країна були налякані. Усі задавалися одними й тими самими питаннями: чи доживемо ми до завтра?

А якщо вночі, коли я буду спати, у мій дім влучить ракета? Скільки це все буде тривати?!

Перші півтора місяця велика кількість підприємств та навчальних закладів не працювала у зв’язку з війною. Через місяць у два рази зросли ціни, і українці, у яких війна забрала рідний дім, були змушені переїхати далі від кордону у великі міста, які були не гірші за їхні містечка.

Деякі сім’ї виїхали за кордон, тікаючи від війни та рятуючи своїх дітей. Через пів року зачинилися малі підприємства через нестачу персоналу та коштів.

Якось одного звичайного ранку — 26 травня 2023 року — біля мого будинку влучила ракета у лікарню. Далі спалахнула пожежа, яка охопила ветеринарну клініку та лікарню, а уламки, які розлетілися після вибуху, влучили у поряд розташовані будинки.

Уламком вбило чоловіка та собаку, які жили в моєму будинку. Але мені пощастило — у моїй квартирі постраждало лише одне вікно.

Цей твір розповів не тільки про мій шлях, а й про шлях багатьох українців.