Обухівський Владислав, Старокостянтинівська загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів №1

Вчитель, що надихнув на написання есе - Самолюк Оксана Дмитрівна 

«1000 днів війни. Мій шлях»

Я добре пам'ятаю перший день війни. Коли усі плани на життя руйнувалися з кожним вибухом, з гуркотом, від якого у мене кров закипала, а очі повні безнадії і страху дивилися у вікно. Пам'ятаю ту ніч... Як я прокинувся від вибухів, думав, що це грім. Спочатку  й повірити не міг, що це дійсно війна, війна у ХХІ столітті!!! Крім усього цього ситуацію погіршувало те, що ми бачили у  новинах, що ворог робить: вбиває, руйнує, калічить…

Пам'ятаю цей галас… Мама ридає, не знає, як вберегти свою родину. Я ніколи її такою не бачив безпорадною і водночас люблячою.  Перші години, дні, тижні були ніби уві сні. Я взагалі нічого не розумів.

Минало моє життя, а я сам нічого вирішити не міг. Коли батьки прочитали, мабуть, фейкові новини – танки йдуть із білорусії на Київ. Батько вирішив за нас з мамою – їдемо до тітки в Польщу. Там ніби було добре, але я не відчував себе там, як вдома. Там була велика туга за Україною, домівкою, батьком, братом, друзями... Довго перебувати там не могли, та й батькові та брату було ще важче. Через 30 днів ми вже були вдома. Тоді я зрозумів, що потрібно мінятися, тому що важкі часи потребують підготовленого тіла. Почав займатися спортом і мінятися як фізіологічно, так і морально. Ще добре засів у мене в голові той день, коли Старокостянтинів потужно обстріляли.

4 серпня 2024 рік -  це був звичайний, як я думав, літній день.  Але весь день, вечір у нас гриміло, на жаль, не від грому, а від вибухів. Шахеди, кинджали, Х-101… мені здавалося, що наступив кінець світу.

Скільки ж їх були випущено, я втратив лік після восьми шахедів, трьох кинджалів та декількох Х-101… Мені навіть страшно, що знаю, які є ракети. Хто б міг подумати, що буду їх розрізняти навіть за вибухами. Реальність така, що знаю. Незважаючи на такі важкі моменти, я у 2023-2024 н.р. випускник 9 класу. Навчання спонукало мене забути про жахливі події, які відбуваються у країні. Звичайно, зрозумів, що навчання потрібне у житті. Після Перемоги Україні потрібні розумні та освічені особистості.  Вірю у краще майбутнє. Живу заради Перемоги.

Роблю все можливе від мене: плету маскувальну сітку у школі, доначу на потреби ЗСУ. А найважливіше – мій брат ЗАХИСНИК. Він для мене є прикладом, моя гордість і надія.

Щоночі лягаю з думкою і молитвою за нього і ВСІХ ЗАХИСНІКІВ України, щоб оминали їх ворожі кулі, щоб УСІ повернулися живими з Перемогою додому.  Вдень не можу нормально веселитися та радіти життю, бо розумію, якою ціною дається прожитий мій день.  Особливо страшно, коли у новинах читаю, що в селі, у якому перебуває брат - обстріли і він не відповідає на смс...  

Але дякувати Богу з ним усе добре.!!! Він вийшов на зв’язок, почув його голос і більшої радості бути не може!!!

Час летить з неймовірною швидкістю. Я уже десятикласник. Навіть не розумію, як так швидко!!! Життя продовжується, незважаючи на всі ці важкі 1000 днів війни. 1000 днів забрані у мене… 1000 днів печалі та смутку… Сьогодні я знаходжу мотивацію для себе  у мріях, які потрібно, на жаль,  змінити через війну. Мені є з кого брати приклад, зміню мрії, головне, щоб швидше Перемога. Слава Україні! Героям Слава!