Зінченко Артьом, 2 курс, Кам'янський енергетичний фаховий коледж

Вчитель, що надихнув на написання есе - Черниш Юлія Павлівна

«1000 днів війни. Мій шлях»

Війна – це слово, яке до 2014 року здавалося чимось далеким, чужим. Та раптом вона постукала у двері кожного українця, змінивши наше життя назавжди. Кожен із нас веде свій власний шлях війни – той, що пролягає крізь страхи, втрати, мужність та надію. Мій шлях через 1000 днів війни – це історія дорослішання, переосмислення і спроби залишитися вірним собі у цей непростий час.

Війна – це не лише про бої на фронті. Це про внутрішні баталії, які кожен з нас веде щодня.

Перші місяці після початку конфлікту були періодом шоку. Я, як і більшість, не міг повірити, що все це відбувається з нашою країною. Відчуття безсилля змішувалося з гнівом, а новини з фронту здавалися чимось нереальним. Дивно, як швидко життя може змінитися, коли чуєш про те, що у твоєму місті обстріли або що знайомі люди стають біженцями чи йдуть добровольцями на війну.

Мій шлях війни почався з інформаційного фронту. Я відчув потребу бути в курсі всього, що відбувається, сподіваючись, що знання допоможе краще зрозуміти, що робити далі.

Але новини про втрати, зруйновані міста, поранених солдатів почали пригнічувати. В якийсь момент я зрозумів, що надмірне споживання інформації лише посилює відчуття безвиході. Тоді я вирішив діяти: волонтерити, допомагати тим, хто цього потребує. Це стало певною мірою рятівним колом.

Кожен день війни ставить перед нами нові виклики. Хтось втратив роботу, хтось – рідних, дім, а дехто – впевненість у майбутньому.

Але, незважаючи на ці втрати, ми продовжуємо боротися за нашу свободу і право жити у своїй країні. Моєму рідному місту пощастило, його не зачепили активні бойові дії, але біль втрати я відчув через історії друзів, які були змушені залишити свої домівки. Останні 1000 днів війни навчили мене цінувати життя і маленькі радощі. Ще вчора ми планували подорожі, будували кар’єри, а сьогодні кожен новий день сприймається як подарунок.

Війна змінила наші пріоритети, змусила переосмислити, що справді важливе.

Попри весь цей жах, який принесла війна, я вірю в краще майбутнє. Вірю, що ми пройдемо цей шлях і станемо ще сильнішими, ще згуртованішими. Ці 1000 днів дали мені зрозуміти, що Україна – це не просто територія на карті, це наш дім, наша душа, наш народ.

Ми – народ, який не здається.

Мій шлях триває. Щодня я намагаюся робити щось корисне для країни, для людей, які поруч. Я знаю, що кожен з нас – це маленька частинка великої перемоги. І хоч війна ще не закінчилася, я переконаний, що ми обов’язково переможемо. Адже наша боротьба – це боротьба за правду, за свободу і за життя.