Анастасія Коломієць, 2 курс, Економіко-правовий фаховий коледж Київського кооперативного інституту бізнесу і права

Вчитель, що надихнув на написання есе — Найда Інна Володимирівна

«Подія, яка змінила все. Сила допомоги»

Сьогодні кожен українець, незалежно від віку, професії чи місця проживання, робить свій внесок у ПЕРЕМОГУ України.

У час, коли Збройні сили України щодня виборюють незалежність і свободу на передовій, ми в тилу маємо не менший обов’язок.

Я вступила до економіко-правового фахового коледжу ККІБП на перший курс. Моя спеціальність пов’язана з юриспруденцією, вибір цього навчального закладу був усвідомленим. Тут я знайшла не лише якісну освіту, а й середовище, де розвиваються таланти, підтримуються ініціативи та, найголовніше — виховується патріотизм.

У нашому коледжі активно діє багато гуртків, і всі вони абсолютно безкоштовні. Серед них — курси гри на гітарі, вокальні заняття, творчі студії. Проте я одразу знала, чого хочу: я обрала театральний гурток.

Театр — моя давня мрія. Ще з дитинства мене вабила сцена, я захоплювалася акторами, мріяла колись опинитися в світлі софітів.

Проте раніше не було можливості реалізувати цю мрію — ні фінансової, ні організаційної. І тільки зараз, у коледжі, я вперше в житті змогла втілити її в реальність. Коли я прийшла на перше заняття гуртка, трохи хвилювалася — усе було новим, незнайомим. Але дуже швидко я знайшла свою команду, своїх людей. Керівниця гуртка, справжня професіоналка, одразу побачила в мені потенціал і довірила мені головну роль у виставі за мотивами “Кайдашевої сім’ї”.

Ця вистава мала символічну назву — «Невигадана історія». Вона була не лише про родину Кайдашів, а про нас — українців, нашу ментальність, силу й водночас драматизм.

Наша вистава стала благодійною. Ми виступали з нею два рази, і щоразу зібрані кошти йшли на підтримку Збройних сил України.

Завдяки небайдужості глядачів та нашим старанням нам вдалося зібрати значну суму, на яку ми придбали для наших захисників дрон «Мавік-3» — надзвичайно важливий засіб для розвідки та спостереження. Усвідомлення того, що наш виступ рятує життя, допомагає в бою, дає перевагу українським воїнам — це відчуття, яке неможливо описати словами.

Я ніколи не думала, що зможу допомогти Збройним силам через акторську гру. Але сьогодні розумію: кожен має свій фронт. Хтось — у бліндажі, хтось — у лабораторії, хтось — на сцені.

Після першої успішної вистави наш гурток не зупинився. Ми вже працюємо над новим спектаклем під назвою «Принц без душі». У цій виставі мені дісталася роль — і я вкладаю в неї не менше зусиль і емоцій, ніж у попередню. Ми щодня репетируємо — іноді після занять, іноді у вихідні. І кожна репетиція — це не просто підготовка, а маленький крок до нової допомоги нашим воїнам.

Ми віримо, що нова вистава також знайде відгук у глядачів, і що ми знову зберемо кошти на потреби Збройних сил України. Можливо, це буде ще один дрон, або тепловізор, аптечки, генератор. Ми не знаємо точно, але знаємо, що допоможемо. Бо сьогодні не можна стояти осторонь. Бо саме завдяки ЗСУ ми маємо змогу навчатися, репетирувати, мріяти. Їхня мужність дає нам змогу жити звичайним життям у незвичайний час.

Моя участь у театральному гуртку — це не лише про творчість. Це про відповідальність, співпереживання, єдність. Ми стали справжньою командою, де кожен розуміє, що наша робота — це не просто сцена, а важлива місія.

Особисто для мене цей досвід став уроком зрілості. Я ще не маю професії, ще вчуся. Але вже знаю, що

навіть у 18 років можна бути корисною. Можна не чекати, поки хтось скаже, що треба робити.

Можна самому ініціювати, брати участь, творити, жертвувати часом і зусиллями заради спільної мети. Мені хочеться, щоб кожен українець знав: ви потрібні. Кожен може бути частиною великої справи. І саме в таких справах — сила нашого народу. Ми непереможні тоді, коли разом. І я щаслива, що знайшла свій спосіб допомогти.

Я вірю, що прийде день, коли ми поставимо виставу про Перемогу. Про те, як ми вистояли, об’єдналися, не зламалися. І тоді на сцену вийде вже інша історія — щаслива, яскрава, вільна. А поки — ми будемо працювати. Бо кожна репетиція, кожна вистава — це ще один крок до нашої спільної перемоги.