Кіційов Денис, учень 11 класу Малокобелячківського ліцею Новосанжарської селищної ради

Вчитель, що надихнув на написання есе - Гусак Наталія Андріївна

Чому бути українцем - це моя суперсила?

Я пишаюся тим, що я українець. Я пишаюсь усім, що належить до історії України, починаючи з мови та наших традицій. Саме такі слова наголосив нещодавно наш Президент Володимир Зеленський.

З раннього дитинства нам допомагають зрозуміти, що таке бути українцем. А саме нас вчать бути відповідальними й нести відповідальність. Я пишаюсь тим, що я українець. Адже саме українці знають, як важко нам зберегти незалежність, шанувати традиції, звичаї, мову, культуру.

Наших земляків можна зустріти в кожному куточку світу, і кожен з них несе частинку традицій рідного краю в інші країни. Моя Батьківщина маленька, але є серцем Європи. На жаль, до недавніх подій про українців мало хто й знав, але чи не кожен на планеті чув колядку «Щедрик», написану нашим співвітчизником Миколою Леонтовичем. Вона відома у світі під назвою «Carol of the Bells» та має безліч інтерпретацій.

Українці мають не тільки велике серце, а й розум… Усі ми знаємо, що саме тут народились відомі науковці, космонавти, поети, спортсмени. Тож як можна не пишатись тим, що я – Українець. «Я знаю вас, нащадки запорожців. Я вірю вам і низько б'ю чолом. Дивлюсь на вас і вірою займаюсь, і б'ю поламаним крилом», - саме так писав відомий український поет Олександр Олесь, який змушений був покинути рідну Україну.

Ми є нащадками козацького роду. Людей, які були не тільки сильні духом, а й справжні воїни, що боронили свої землі до останнього подиху. Духовність, Віра, дух Свободи та гостре відчуття потреби боротьби за Справедливість – ось вони – фундаментальні камені нездоланності українського козацького духу. Саме незалежність уже століття намагаються забрати наші вороги. Переживши часи репресій, війн і голоду, українці піднімались і гордо трималися до кінця.

Колись ми були маленькою частинкою світу, а тепер є чи не найсильнішою духом нацією. Наші воїни зараз не тільки стримують ворога, який прийшов топтати й убивати, а й дають неабияку їм відсіч. Українська нація не просто сильна духом, переживши надзвичайний біль.

На жаль, зараз чи не в кожному домі смуток, хтось втратив рідних, друзів, дім, та не втратив духу. А це значить, що навіть попри сторіччя тиску, ми будемо гордо триматись разом, підтримувати й поважати свій народ. Так, нам важко, але ми б'ємось за те, чому нема ціни у всьому світі, - за Батьківщину. Остап Вишня писав: «От дурні, що кричать «націоналіст»! не розуміють і ніколи не зрозуміють, що я зрозумів об'єднати любов до мого народу з любов'ю до всіх народів світу».

У країні зараз, на жаль, нелегка ситуація. Мені дуже прикро, що на нашу землю прийшла війна. Що я роблю заради перемоги? Не падаю духом, добре навчаюсь, розумію, що війна може вплинути в подальшому на нашу економіку, на наше життя, адже в майбутньому хочу здобути гарну професію.

Ще я допомагаю батькам, а вони у свою чергу – нашим воїнам ЗСУ, збирають гуманітарну допомогу, продукти, потрібні захисникам, які перебувають зараз на лікуванні. Я розмовляю українською завжди: з іншими людьми, у соцмережах, транспорті, магазині та будь-де. Адже мовне питання зараз чи ненайгостріше обговорюється.

Читаючи книжки про історію України, відкриваю тут сторінки, на які раніше не звертав уваги, пізнаю рідний край більше. Ще я допомагаю своїм меншим братам у навчанні, подаю їм приклад і натхнення. «Україна починається з тебе», - говорив В'ячеслав Чорновіл.

Я – українець, патріот, і вірю в наших людей, наших захисників і захисниць, наших воїнів, волонтерів, адже об'єднуючись, ми і є суперсила, яку не здолає жоден ворог. І зараз будь-яка країна світу відкрита для нас, але я ніколи так не хотів жити в Україні, як зараз. Продовжити тут свій рід, віднайти своє призначення, віднайти самого себе. Батьківщина – це не хтось і десь, а це тут усі ми. І я теж частинка Батьківщини.