Занько Софія, учениця 9 класу Кушелівського ліцею Хмільницької міської ради

Вчитель, що надихнув на написання есе - Цюрпіта Неля Вацлавівна

Війна. Моя історія

Війна. Всього тільки п’ять літер, а скільки болю, страху, сліз і переживань містить у собі це слово. Скільки горя та розпачу несе воно людям. Про війну я читала в художніх творах, чула на уроках історії в школі, дивилася передачі та фільми. І ніколи не думала, що стану свідком таких страшних подій, буду чути вибухи снарядів в Україні. Та , на превеликий жаль, це сталося.

22 лютого 2022 рік, п’ята година ранку. В кімнату зайшла зблідла мама і тихо промовила: «Війна». Ніхто не вірив маминим словам і тому кожен перепитав: «Яка війна. Ти що говориш.» Мама тремтячим голосом розповіла, що передали по радіо страшну звістку: Росія громить кордони України від Херсона до Житомира.

З тих пір у нашій родині поселився смуток і переживання. Багато наших родичів, односельців з перших днів війни стали на захист рідної землі. Кожен раз, збираючись до школи, я прислухаюся, чи не лунає сигнал повітряної тривоги, чи можна спокійно виходити на вулицю. Щовечора батьки телефонують рідним в Житомир, Херсон, Харків, щоб дізнатися, чи все у них гаразд, чи не було нових прильотів, чи є звістки від синів, які захищають неньку-Україну на першій лінії оборони.

Мої родичі із Харківщини переїхали жити до нас, бо їхній будинок зрівняла із землею ворожа ракета. З тривогою спостерігаю за ними, коли вони отримують звістки з рідного села, якого практично уже не існує. Як важко вони переживають кожне повідомлення.

У цей неймовірно важкий для нашої держави час не можна стояти осторонь, бути байдужими до подій, що відбуваються в країні. Ось і у нашій школі діє волонтерський загін «Милосердя», який тісно співпрацює із волонтером міста Хмільника Миколою Михальнюком. Ми плели маскувальні сітки солдатам, шапки, наші батьки і вчителі готували закрутки, збирали необхідні речі для поранених.

Щотижня випікаємо пироги з горохом та повидлом і відсилаємо нашим захисникам. Учні школи малюють малюнки, пишуть вірші і передають воїнам. Адже в кожному класі є учні, в яких тато, брат чи родич воюють на фронтах України.

Жителі нашого села приютили багато біженців зі сходу, забезпечили їх теплим одягом, їжею, засобами гігієни. У нашому класі вчилися діти з Маріуполя, Опасної. Ми намагалися їм в усьому допомагати, втішати, аби вони не відчували себе самотніми. Сьогодні ми, як ніколи, повинні бути одностайними , сильними і єдиними, готовими прийти на допомогу в будь-яку важку хвилину.

Мені дуже боляче стає , коли чую про загибель воїнів нашої громади. Я дуже радію, як дізнаюся про те, що наші збройні сили впевнено крокують до перемоги, долаючи труднощі, проявляючи мужність, витримку і винахідливість.

Я переконана, що війна швидко закінчиться, бо ми не самі. Нам допомагає і вірить весь світ. Ми переможемо, бо український народ сильний, витривалий, любить свою землю і нікому її не віддасть. Українці відбудують свою державу, бо вони працьовиті люди, їх не лякають труднощі, їм все під силу. Здійсняться пророчі слова  Тараса Шевченка:

Борітеся- поборите! Вам бог помагає.

За вас правда, за вас слава і воля святая!

Слава Україні! Героям слава!