Кулаківська Єлизавета, 8 клас, Яхниківська загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів Лохвицької міської ради 

Вчитель, що надихнув на написання есе - Іщенко Маргарита Андріївна

«Подія, яка змінила все. Сила допомоги»

На мою думку, найпопулярнішою темою сьогодні є війна. Протягом усього життя я чула від рідних розповіді про війну, але думала, що це десь далеко і мене це не стосується. Моє життя складалося з навчання, ігор, веселощів. Я почувалася в повній безпеці. Але одного дня все змінилося. Почалась війна. Це було 24 лютого 2022 року – день, який змінив усе.

У наш дім прийшла біда. Ракетні обстріли, тривоги, страх, паніка – усе це стало новою реальністю.

У перші дні все здавалося нереальним. Школа припинила роботу. Здавалось, що звичне життя зникло назавжди. Замість безтурботних прогулянок – підвали й укриття. Замість великого сміху – тривожні новини. Світ навколо змінився, і ми були вимушені змінитися разом з ним. Війна зробила мене іншою. Я стала більш свідомою, уважнішою до людей поруч. Я навчилася бути вдячною за кожен новий день, за кожну хвилину проведену з родиною.

Мене вражає мужність наших захисників – адже завдяки їм я зараз можу писати ці слова. Одночасно ця подія навчила мене й співчувати. Я побачила, як багато людей залишилося без домівок, як важко доводиться тим, хто втратив рідних.

Ця війна забрала частину мого дитинства, але й дала мені щось важливе – усвідомити цінність життя. Я більше не сприймаю світ як щось звичне. Мрію про перемогу і вірю, що вона нагляне.

Події 24 лютого 2022 року стали переломними для мене. Вони змінили мій внутрішній світ і назавжди залишаться в пам’яті. Це був сумний, але важливий урок життя. І тепер я точно знаю: навіть у найтемніші часи потрібно зберігати надію та залишатися людиною.

Іноді один день може розділити життя на «до» і «після». Для мене таким днем стало 24 лютого 2022 року – день, коли розпочалась повномасштабна війна в Україні.

Я досі добре пам’ятаю цей ранок: тривожні новини, голос батьків, напруження в голосі знайомих. Світ, який здавався таким знайомим і безпечним, в одну мить став зовсім іншим.

До цього я, як і багато дітей, жила звичайним життям: ходила до школи, гуляла з друзями, мріяла про подорожі. Війна була для мене чимось далеким – лише з книг, фільмів або розповідей старших. Але тепер вона стала моєю реальністю: сирени, укриття, постійна тривога й відчуття небезпеки, яке не відпускає навіть у сні. Я почувалася розчавленою. Мені було страшно лягати спати, бо боялася не прокинутися.

Ще страшніше було дізнатися, що у наше село прийшли окупанти, які не мають жодного жалю до жінок і дівчат. Тому, щоб цього не трапилося, наші чоловіки стали за захист села.

Ми всі допомагали, як могли. Хтось стояв на варті, хтось збирав кошти на потреби ЗСУ, а я навчилася плести сітки для наших воїнів. Зробивши таку маленьку справу, як плетіння сітки, відчула себе по-справжньому дорослою та потрібною. Ось така маленька допомога, а викликала у мене такі великі почуття. Я хотіла все більше чимось допомогти, бо це дуже приємно. Пізніше стала малювати малюнки нашим захисниках, які їх підтримували у тяжкі хвилини. Я розуміла, що допомагаю їм вистояти та вижити. Водночас, усвідомила, що ЗСУ роблять для нас, українців, набагато більше, ніж здавалося. Вони допомагають навчатися, гуляти, веселитися і просто спокійно жити, віддаючи, навіть, своє життя. Їхня допомога безмежна.   

Війна змінила мене. Я почала більше цінувати прості речі – можливість бачити рідних, чути тишу, мати дах над головою. Навчилася бути вдячною за кожен ранок, коли прокидаюсь у своєму ліжку. Усвідомлення крихкості життя прийшло рано, але воно навчило мене мудрості, якої раніше не мала.

Я щиро захоплююся нашими захисниками – саме завдяки їхній мужності ми можемо вчитися, говорити, будувати плани. Бачила сльози на очах людей, які втратили дім, та помістили своє життя в кількох сумках. Я навчилася співчувати, допомагати, бути поряд. Ця подія забрала частину мого дитинства, але подарувала глибше розуміння себе й світу. Вона відкрила мені очі на справжні цінності: любов, мир, єдність. Я вірю, що ми переможемо, бо світло завжди перемагає темряву. І тепер точно знаю: навіть у найтемніші часи потрібно зберігати людяність, надію й віру в краще.